Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 78

І ось тепер немає нічого… Нема Голуба, нема Сердюка. Нема мезонатора — тільки купа радіоактивних уламків. Є нейтрид і ще щось таємниче, про що треба дізнатися…

“Ну, розм’якнув!” розсердився на себе Микола.

Він витяг з кишені аркушики з аналізами, розгладив їх і почав порівнювати із записами в журналах. За чверть години він знайшов те, що шукав: дані аналізів збігалися із спектрами радіоактивності зразків, що їх вони опромінювали мезонами два роки тому, коли виникла ідея нуль-речовини… Микола відчув, що знайшов ниточку, дуже тоненьку, і ще невідомо, куди вона при веде.

**

*

— Гаразд… Ну й що ж далі? — спитав Яків, коли Самойлов розповів йому про своє “відкриття”. — Що з цього випливає?

— Багато чого. Слухай. Тепер ми вже дещо знаємо про цю речовину. Знаємо, що вона розпалася з виділенням величезної енергії, більшої, ніж при синтезі важкого водню, що вона може руйнувати незламний нейтрид. Нарешті, знаємо, що розпалася вона з виділенням мезонів і залишила слід — особливу радіацію…

— Але ж ми не знаємо, як вона виникла під час їхнього досліду, — заперечив Якін. — Ось що: коли деякі обставини народження цієї речовини ми встановили, давай повторимо експеримент Голуба і Сердюка Тоді й побачимо… Так само вимкнемо витяжні електромагніти, опромінюватимемо нейтрид швидкими мезонами…

— …і так самісінько розлетимося на окремі атоми, й ніхто потім не розбере, де твої атоми, а де мої! — закінчив Самойлов. — Це ж авантюра!

— Тільки, будь ласка, без повчань! — розсердився Яків і почервонів. — “Авантюра!” Заперечуй по суті, коли можеш!

Микола пильно поглянув на нього. “Не вистачало ще посваритися зараз”.

— Гаразд, давай по суті, — сказав він примирливо. — По-перше, ми не знаємо режиму мезонатора, адже лабораторний журнал, що його вів Голуб, згорів. А ти пам’ятаєш, скільки місяців ми шукали режим для одержання нейтриду? По-друге, ти гадаєш, що в нас на заводі чи в якомусь іншому інституті, де є мезонатори, тобі дозволять займатися такими непродуманими й небезпечними дослідами? По-третє…

— Гаразд, переконав! — підняв руки Яків. — Що ж ти пропонуєш?

— Думати. Ну, а коли нічого іншого не придумаємо, візьмемось за досліди.

**

*

Микола йшов через парк до тролейбусної зупинки. Сніг перестав. Доріжка на алеї була протоптана небагатьма пішоходами. У вогкому повітрі ясно світили крізь дерева поодинокі ліхтарі. Обабіч алеї стояли на гіпсових тумбах посірілі від холоду статуї напівголих фізкультурників з веслами, ядрами й дисками. Два малюки, що приїхали в парк обновити лижі, ліпили тугі сніжки й намагалися влучити в спортсменів.

Ще зовсім недавно вони з Голубом йшли цією ж алеєю і сперечалися. Іван Гаврилович тоді казав про “мезоній”.

“…ми ще дуже неясно уявляємо собі можливості тієї речовини, яку відкрили”, немовби почув Микола його розкотистий і чіткий, трохи хрипкуватий голос.