Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 75

— В чому справа? — стурбовано пробурмотів Микола, витягуючи прут з отвору у ямі.

Він навмисне зробив на ньому позначки, щоб виміряти глибину дірки. Сталося незрозуміле: за ніч отвір поглибився! Учора він опускав туди тридцятисантиметровий щуп лічильника і добре пам’ятав, що торкнувся дна раніше, ніж злякався спалаху індикатора і поламав його. А зараз прут увійшов у отвір більш як на півметра…

Вони вже звикли до скафандрів, до безперервного потріскування іонізації в навушниках, звиклися з думкою про смертельну радіацію навколо них. Тільки важкі кисневі прилади, що незручно горбились на спині, та перископічні окуляри заважали нормально все оглядати

Микола відшукав очима Якова (той саме був біля прискорювача протонів) і покликав його.

Дізнавшись, у чому справа, Якін здивувався:

— Містика якась! Може, хтось був тут окрім нас?.. А втім, дурне запитання. Кому це потрібно?

Він схилився над отвором.

— Обережно!

Але Якін уже сам відсахнувся — запрацював індикатор. Самойлов побачив, як на бетоні промайнув червоний промінь: трубочка через перископ віддзеркалила світло назовні, “Зайчик!” Це наштовхнуло його на нову думку.

— Кляті індикатори! — лаявся Якін. — Тільки лякають…

“А може, спробувати? Адже індикатори показують інтенсивність опромінення, небезпечну тільки при тривалому перебуванні під радіацією. А коли швидко?..”

— Стривай-но! — Микола відсторонив Якова. — Спробую зазирнути на дно цієї дірки…

Він почав схилятися над ямою, намагаючись через перископ побачити чорний прямокутник.

“Зараз буде спалах..” Від напруження Микола зціпив зуби.

Спалахнув червоним світлом індикатор — гамма-промені проникли в шолом. Але він чекав цього і не відсахнувся. Призми перископа передали червоний відблиск на стінки ями. Микола, майже фізично відчуваючи, як згубні кванти радіації голками входять у шкіру обличчя, навів “зайчик” на отвір. Червоний промінь ковзнув по гладеньких стінках каналу і впав на дно: там було щось чорне.

“Досить!” Він випростався.

— Ну, ти просто лікар-ларинголог! — захоплено мовив Яків.

— Який лікар? — не зрозумів Микола. Забувши, що на ньому скафандр, він провів рукою по боці, шукаючи кишеню з цигарками.

— Ну, отой — “вухо, горло, ніс”. Він, точнісінько як оце ти в дірку, заглядає в горло пацієнтам, — пояснив Якін. — У нього дзеркальце на лобі… Ну, що там?

— Нейтрид! Як це ми відразу не здогадались? Адже вони опромінювали пластинку нейтриду. Він, мабуть, розжарився до десятків тисяч градусів і пропалив бетон, як віск, розумієш? Сховався в бетоні…

— Значить, він ще не охолов?

— Звичайно! Тому й отвір поглибився… Треба його витягти, цей нейтрид.

Вийшовши з лабораторії, вони звірили креслення. Розжарений нейтрид пропалив уже понад дві третини бетонної плити, тому зручніше було дістати його знизу Вони повернулися в лабораторію з відбійними молотками, за якими тяглися гумові пневматичні шланги і, стоячи під містком навколішках, по черзі почали дірявити плиту.

Через годину з останнім ударом відбійного молотка п’ятикілограмова прямокутна пластинка нейтриду випала з бетону.