Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 71

Присадкувата чорна постать Якіна неквапливо поверталася то в один, то в другий бік, щоб краще все розгледіти. Раптом Яків завмер, підніс руку.

— Миколо, поглянь!

Самойлов повернувся в той бік, куди показувала рука Якіна, і здригнувся. Навпроти східців, на темно-коричневій кахляній стіні, виразно білів силует людини.

Микола, спотикаючись об щось, зробив до нього кілька кроків.

Трохи розмитий півтінями силует був великий, на всю двоповерхову стіну, без ніг (вони, очевидно, не вмістилися на стіні). “Так ось воно що!.. Он як вони!” Це була ніби тінь навиворіт. Тепловий і світловий спалах затемнив кахлі, а затулена людським тілом частина стіни залишилась білою. Можна було розпізнати й відбиток руки, занесеної до голови: мабуть, людина останнім рухом хотіла прикрити обличчя…

— Ось що від них лишилося — негатив… — Голос Якіна в навушниках звучав хрипко. — Хто це, по-твоєму: Голуб чи Сердюк?

— Не знаю. Не розбереш… Треба потім сфотографувати…

Вони вийшли через двадцять хвилин. Розляглися, перевірили себе й скафандри щупами індикаторів. Скафандри витримали: ні випромінювання, ні радіоактивне повітря лабораторії не проникли всередину їх.

Сіли відпочити. Після похмурого хаосу лабораторії в кімнатці адміністративного корпусу здавалося чисто й затишно. Не заважало навіть те, що у вікнах не було шибок.

Микола замислився. Перед очима стояв білий силует на темно-коричневій стіні. Що ж сталося? Вибух у мезонаторі?.. Чи, може, відкрили вони вчора ввечері свій “мезоній” і загинули разом з відкриттям? І що це за “мезоній”? Голуб, Іван Гаврилович… Самойлов спробував уявити собі обличчя Голуба і не зміг. Згадав, що була лисина з віночком сивого волосся, був ніс, короткий, поділений пополам чорною дужкою окулярів. М’ясисте, грубувате обличчя, погляд спідлоба. Але викінченого живого образу не було. Миколі стало неприємно: стільки бачили один одного, стільки працювали разом! “А чи не тому ти й не можеш згадати його, Миколо, що майже завжди був заклопотаний собою і тільки собою? — виникла підступна думка. — Своїми ідеями, своєю роботою і більш нічим… Тому й не зрозумів, про що казав тобі Голуб”.

Сердюк пригадався ясніше: лице з хитруватим виразом, смагляве в усі пори року, довгий гострий ніс, чорні очі…

— Слухай, Яшо, розкажи, що ти бачив учора?

Яків коротко розповів, як, залишившись увечері в своїй лабораторії, він з вікна дивився на корпус напроти, бачив Івана Гавриловича і Сердюка. Більше там не було нікого. Бачив, як вони зійшли на місток мезонатора, як стався спалах… Про те, що вчора у нього виникла думка створити нейтрид-конденсатори, він промовчав.

Відпочили й знов почали збиратися на місце катастрофи. Цього разу взяли з собою фотоапарат, лічильники радіації, геологічні молотки, щоб відбивати зразки для аналізу.