Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 19

Ні, все ж доведеться поставити в камері гальмувальний пристрій: щось на зразок регулювальної сітки в електронній лампі…

Сьогодні Якін висловив думку:

— Слухай, а може, хлопчика й зовсім не було?

— Якого хлопчика? — не зрозумів я. — Ти про що це?

— Про нейтрид, якого ми, здається, не одержимо. І взагалі, чи не пора нам закруглятися? В історії науки це не перший випадок, коли дослідники перестають вірити фактам, якщо вони суперечать вигаданій ними теорії. Ніколи нічого путнього з цього не виходило… За півроку ми, по суті, не одержали нічого такого, що наблизило б нас до цього самого “нейтриду”, розумієш?

— Як це нічого? Та хоча б оці криві спаду радіації! — Я саме креслив експериментальні криві залежності радіації речовин від маси їх ядер і не знайшов, що сказати йому. — І це вже не мало!

Яшко байдуже ковзнув по них очима й зітхнув:

— Ех, любий мій… Природу на кривій не об’їдеш, навіть коли її накреслили на міліметровці. Півроку праці, сотні дослідів, сотні аналізів — і жодних результатів… Ні, вже чого немає, того й не буде. Факти проти нейтриду, розумієш?

Позаду хтось неголосно кашлянув. Ми озирнулися: Голуб стояв зовсім поруч, біля пульта, і дивився на нас крізь цигарковий дим. Яшко густо почервонів і я, здається, теж.

Голуб помовчав, потів сказав:

— Експерименти, юначе, — це ще не факти. Для того, щоб вони стали незаперечними фактами, їх треба вміти поставити… — і відвернувся.

Ох, як негарно все вийшло!

15 січня. Ось і Новий рік минув На вулиці сніг і навіть мороз. В лабораторії, правда, снігу немає, але холод майже такий, як і на вулиці — хоч собак ганяй. По-перше, тому що ця іродова скляна стіна не заклеєна і від неї страшенно віє. По-друге, тому що не працює мезонатор. Коли він працює, то ті сотні кіловат, які він забирає від силової мережі, виділяються в лабораторії у вигляді тепла, і нам добре. Тепер він не ввімкнутий.

— Наша горниця з богом не спориться! — сміється Іван Гаврилович і потирає посинілі руки.

А не працює мезонатор ось чому: ми з Сердюком встановлюємо в камері гальмівні електроди, щоб експериментувати з уповільненими мезонами. Робота — як у пічників, тільки набагато важча. Спочатку пробували встановити електроди-пластини з допомогою маніпуляторів, “не торкаючись руками”, як висловився Якін. Нічого не вийшло. Тоді розламали бетонну стіну і полізли в камеру.

Роботи тієї днів на три-чотири, але вся біда в тому, що від багаторазових опромінювань бетон всередині камери став радіоактивний. І, хоч ми й працюємо в захисних скафандрах, перебувати в камері можна не більше години, та ще потім відлежуйся дома за медичними нормами день. Треба, щоб організм встигав упоратися з тією радіацією, яку ми вбираємо в себе за час перебування в камері, інакше захворіємо на променеву хворобу.

Отак і трудимось.

Ми з Сердюком не проти того, щоб працювати й більше: адже ці медичні норми взяті з великим запасом, але Іван Гаврилович виганяє нас із камери, а потім і з лабораторії. Годину порпаємося, день відпочиваємо. Темпи, звичайно, не швидкісні.