Читать «Чорні зорі» онлайн - страница 106

Володимир Іванович Савченко

Коли б хто зайшов тієї ночі в лабораторію “великих енергій” то побачив би небагато: сніп голубого світла, яскравого й нерівного, неначе від електрозварки, вихоплювався з розтруба перископа; в його променях завмерло синє обличчя Гарді з чорними ямами очей. На стелі й на стіні переломлювався величезний силует його тіні.

У камері палала й не могла згаснути краплинка антиречовини, голуба й сліпуча, як вольтова дуга. Боліли очі, але Гарді не відводив їх від вогняної кульки й бурмотів, ніби заспокоюючи когось близького й рідного:

— Нічого… тебе добудуть пізніше… За кращих часів Неодмінно добудуть… Люди ще не мають на тебе права.

Краплинка горіла й не хотіла вмирати. Скільки часу минуло? Рука, що лежала на гладенькій поверхні вентиля, затерпла. “Відкрити зовсім? Одразу — вибух… Ні, безглуздя”. Гарді посміхнувся своїй розсудливості. Бетонна камера тепер стане така радіоактивна, що з беватроном неможливо буде працювати. Дарма…” Біля грудей на халаті спалахнула синім світлом трубочка індикатора. Це гамма-випромінення згораючої краплинки проникло крізь бетонну стіну. Гарді зціпив зуби: “Дарма!”

…Врешті, краплинка перетворилася на сліпучу цятку й згасла. Якийсь час запалені очі ще бачили в камері згусток темряви на її місці.

Вікна вже синіли, починало світати. Гарді вимкнув непотрібне тепер освітлення. Беватрон, бетонні колони, устаткування, столи, — все виступило з темряви нечіткими безбарвними тінями. У віддаленому кінці лабораторії світилася червона неонова лампочка; вона нагадала Гарді, що високовольтну напругу ще не вимкнуто. “Еге ж, той двічі дзвонив, питав…” І він поволікся до щита.

У залі стало світліше. Гарді бачив на білому півкрузі шкали стрілку кіловольтметра, що слабо здригалася, вилискуючі циліндрики сильнострумних запобіжників, товсті мідні шини. “Ну що ж, — сказав він сам собі, — ви знаєте те, чого ніхто не повинен знати. Чи надовго вас вистачить? Людина слабка… Ви вже пере жили найчудесніше і найстрашніше, що може зустрітися в житті. Навіщо жити далі? Це ж не боляче, це од разу… Ну?..”

Гарді поплював у долоні, щоб кращий був контакт підніс руки до шин і уявив: ривок на приладах — там, на високовольтній підстанції, а тут — його почорніле скоцюрблене тіло, яке висітиме на щиті. Він повільно опустив руки.

Ні, він не злякався — тепер йому нічого боятися. Він повинен жити. Він боротиметься за те, щоб учені не були рабами, щоб справи на світі вже зараз, а не колись, пішли, як треба. Щоб його наука більше не була прокляттям для людства, а творила щастя й добро. Він не продасть це відкриття у нещасливу хвилину за славу, за гроші, навіть за безсмертя. Але він обов’язково повторить його у тому прекрасному майбутньому, яке буде незабаром, буде ще при ньому.

ІЗ ЗВІТУ КОМІСІЇ ПО ВИПРОБУВАННЮ НЕЙТРИДУ Й АНТИРЕЧОВИНИ (АНТИРТУТІ)

“…Ми беремо на себе відповідальність стверджувати, що застосування у взаємодії цих двох речовин — нейтриду й антиртуті — зробить нечуваний переворот у науці, техніці й людських уявленнях.