Читать «Таємнича Африка» онлайн - страница 21

Збудив мене якийсь крик. Сниться це мені, чи що? Та ось знову пролунав крик, десь зовсім близько. Я схопився і спробував щось розглядіти крізь протимоскітну сітку. Але дарма: я був наче за муром, за живою чорною рухливою стіною. Вона дзижчала, гула. Це мільйони москітів роїлися навколо мене.

Мені не довелося гукати Наану. його теж збудив крик. Інші спали собі далі. Я глянув на годинник — була шоста година.

— Ти чув, як кричав енню? — спитав мене Наана. — Він хоче снідати.

Тому, що й мені хотілося їсти, я збудив супутників, гукнувши: «Розпалюйте вогнища!» Дим з п'яти вогнищ дещо захищав од в'їдливих комах. Кухар тим часом приготував каву. Він добре вмів готувати її і пишався цим. За плиту йому правили три не дуже товсті оцупки, покладені кінцями докупи. Всередині між ними він ставив казанок. Щоб підтримувати вогонь, треба було час від часу підсувати оцупки досередини.

Ми похапцем з'їли свій скромний сніданок. Наана квапив нас, бо горил можна побачити тільки зараз, та й то ненадовго. Ми вирушили в тому напрямку, звідки чули різкий крик. Наана першим, потім я, за мною Оку, зброєносець, а останнім — Малла, ловець горил.

Ми весь час ішли проти вітру. Я не зводив очей з Наани. Його блискуче тіло безшумно рухалось переді мною. Ось він нараз зупинився, прислухався, потім знову трохи просунувся вперед. Але навкруги нічого не було ні видно, ні чутно, навіть наших кроків. Негри йшли босі, а я був у високих брезентових черевиках, справжніх мисливських черевиках, з шкіряними накладками на кісточках, з товстою гумовою підошвою.

Знову зупинка. Чорне тіло Наани припало до землі. Я теж блискавично опустився додолу. Мої очі вп'ялися в напівтемряву, в напрямку простягнутої руки Наани. Я побачив якусь сірувату постать, що ледь виділялася на темно-зеленому тлі. Потім вона зникла. Перед нами впоперек лежало могутнє дерево. Падаючи, воно придавило навколо себе чагарник. Раптом у цьому отворі в зеленій стіні з'явилася велика чорна рука і зірвала кілька молодих пагонів. Я стежив за нею, затамувавши подих. Нарешті трохи віддалік показалася мавпа-самець. Може, він почув нас чи побачив? Самиця, чию руку видно було перед цим, все ще пильно розшукувала лісові овочі: добувати їжу — її обов'язок.

Я не міг одвести очей від постаті самця, який, відчувши небезпеку, насторожився. Я вдивлявся в потворне звіряче обличчя з навислими над очима товстими надбрів'ями. Самець був майже два метри заввишки. Густе волосся в нього було вже не чорне, а сиве, і мені здавалося, що переді мною літня людина. Плечі велетня і верхні кінцівки вище ліктів укривала найгустіша шерсть, наче накидка. Раптом пролунав різкий крик. Самець випростався на весь зріст. Самиця метнулася геть. Мене охопив жах. Я злякано глянув на страшні лапи чудовиська.

Ось воно рушило з місця. Хода його нагадувала ходу старого моряка. Самець ішов на нас! Але, на щастя, він рухався так повільно, що я міг приготуватися до захисту.