Читать «Таємнича Африка» онлайн - страница 19

Я повернувся до табору страшенно радий. Невдовзі я вже сидів у своєму наметі за чисто накритим похідним столиком. Сніданок здавався мені смачним, як ніколи. Я щедро нагородив пігмеїв бамбутті, а вождеві Ямбомбі віддав, звичайно, обіцяну лупу.

НААНА РОЗМОВЛЯЄ З ВЕЛЕТЕНСЬКОЮ ГОРИЛОЮ

Який вигляд має тропічний ліс? Його звичайно уявляють собі світлим, пишнобарвним. А насправді там і ясного дня стоять сутінки, вічні зелені сутінки. Лиш зрідка сонячний промінь проникне до землі, де завжди вогко і слизько. Дерева в тропічному лісі ведуть постійну боротьбу за світло, за сонце. Кожен промінь, який прорветься крізь листяний дах, жадібно ловлять молоді деревця. Тоненькі, лиш кілька сантиметрів завдовжки, вони пнуться вгору, змагаючись з великими деревами, але їхнє віття невисоко над землею сплітається з гіллям сусідів і не дістає до світла. Від дерева до дерева тягнуться товсті зелені линви: ліани та інші виткі рослини. Вони обплітають стовбури до самісінького верховіття і знову спадають униз. Дерева й підлісок утворюють суцільну стіну. Хто гадає, що в тропічному лісі буяє життя, той помиляється. В ньому, наприклад, зовсім немає птахів. Тільки високо вгорі, в кронах дерев, я бачив великих турако. Зате тут водиться безліч різних комах. Є також змії, але небагато видів.

Повітря в тропічному лісі вологе, дихати ним важко. Від землі здіймається неприємний запах гнилизни і забиває дух. Піт тече струмками. Очі, втомившись від зелені, жадібно шукають клаптика чистого неба. Однак куди не глянеш, всюди натикаєшся поглядом на темно-зелену стіну.

Ось у цей ліс я й вирішив проникнути. Мені хотілося спіймати маля горили.

Погостювавши деякий час у лісовій лікарні великого друга людей професора Альберта Швейцера в Ламбарене на річці Огове, я рушив далі, в ліси, де водяться велетенські горили. Негри з племені ешира, які там живуть, зустріли мене дуже привітно, але наполегливо відмовляли від пошуків горил, яких вони вважають своїми друзями. Сам же, без їхньої допомоги, я нічого не міг вдіяти — мені потрібні були носильники й провідники.

Після довгих переговорів Ісса, вождь ешира, нарешті погодився дати мені десяток дужих негрів. Але я змушений був пообіцяти йому, що вживатиму зброю тільки у випадку смертельної небезпеки.

Я відразу ж почав добирати собі помічників. На моє здивування, всі чоловіки селища виявили бажання йти зі мною. Першого я вибрав знахаря Наану — за його розум. Другого — Маллу. Він найбільше за всіх кричав і клявся власними руками спіймати енню (так ешира називають горил). Малла був невеликий на зріст, але надзвичайно сильний. Наана дав мені знак взяти його. Інших я теж вибрав з допомогою Наани, серед них і Оку, зброєносця й співака.