Читать «В забутій країні» онлайн - страница 54

Я старався втішити царицю, казав, що, може, боги пробачать Нохрі. Потім ми з Яхмосом знову сіли в човен, щоб плисти до храму бога Ра. Коли ми одпливали від сходів, цариця, а слідом за нею і раби та воїни стали навколішки.

Призахідне сонце залило будинки й палаци кривавим світлом. Ми пливли через місто і милувались ним. Мітні-Хапі ввібрав у себе всю красу Мемфіса, Фів і Саїса. Тут, як і в давнину, квітла культура Стародавнього Єгипту з його ремеслами, технікою, релігією, звичаями і традиціями, але від сучасної цивілізації її відокремлювала велика, страшна пустеля.

Це все знову здалося мені чудовим сном, і я боявся, що прокинусь у своєму ліжку в Наланді. Який далекий для нас був тепер сучасний світ з паровими машинами, електрикою, газетами, книжками, виготовленими в друкарні, і тисячами інших досягнень людської думки! Я згадав Шівнатха Джаухрі. Він теж колись бачив оці палаци, храми, сади, парки, але вдома нікому не розповідав про це, навіть у записних книжках тільки мимохідь згадав у кількох рядках. А потім його жорстоко вбили, і, коли б ми не наважились вирушити його шляхом, дивовижне відкриття цієї людини загинуло б і ніхто про нього не дізнався б. Правда, ми теж не були впевнені, що нам пощастить вибратися звідси живими та цілими. Та якби ми й повернулися щасливо додому, думав я, то хіба ж хто-небудь із нас наважився б розказати про все, що ми бачили, і запевняти, що це було насправді?

Поки я так міркував, наш човен підійшов до величного і красивого храму бога сонця Ра, розташованого на пагорбі на західній околиці міста.

Розділ XVI

ПОВЕРНЕННЯ ПСАРО

Храм бога сонця Ра — найграндіозніша споруда у всьому місті; він навіть був кращий за палаци цариці й воєначальника. Мармурові плити, з яких складено його стіни, вражали своїм розміром. Коли я дивився на них, то не міг уявити собі, як люди самими тільки руками, без ніяких машин, підняли їх так високо і поклали одну на одну. Скільки терпіння, праці й часу треба було витратити на будівництво цього храму! Напевне, тисячі чоловік складали його багато років!

Перед храмом стояли великі кам’яні статуї. Обабіч входу лежали величезні сфінкси. Всередині, вздовж стін просторої зали, височіли грубезні колони.

Храм бога сонця Ра в Мітні-Хапі своєю чудовою архітектурою і майстерністю будівників перевершив навіть прекрасний мемфіський храм, що його побудував фараон Амасіс.

Навколо центральної зали розташовано багато невеличких кімнат. Одну з них призначили для моїх товаришів. Щодня нам приносили квіти, фрукти і пахощі.

Всі жерці храму — а їх було багато — вдень і вночі радо слугували Гору, Анубісу й Тоту. Яхмос раз у раз питав, чи добре ми влаштувались, може, нам що-небудь потрібно; він робив усе, що міг, аби лише боги почували себе якнайкраще. Крім того, ми щодня одержували від цариці листи — вона питала, як ми себе почуваємо.

І все-таки ми були у храмі, ніби у в’язниці, і мої товариші жартома нарікали, що їм доводиться тепер сидіти в темній камері. Вони нікуди не виходили із своєї кімнати, а маски скидали тільки тоді, коли їли, та й то дуже обережно, щоб хтось не побачив. Так тривати довго не могло, і ми сушили собі голову над тим, що робити далі. Дхандас нудився і не міг ніяк дочекатися часу, коли вдасться пробратися до гробниці й заволодіти захованими в ній скарбами.