Читать «В забутій країні» онлайн - страница 19

О восьмій ранку ми зійшли на берег і втрьох подалися до місцевого відділення пароплавної компанії, де служив Дхірендра. Представник компанії, огрядний чоловік, схожий на італійця, привітно поздоровкався з нами і сказав капітанові Дхірендрі:

— Тут зараз є пан Браджрадж, капітан судна “Шравастхі”. Він тяжко захворів на малярію, і його довелося покласти до місцевого госпіталю. Там він пролежав кілька місяців. Тепер пан Браджрадж почуває себе добре і прагне знову стати до роботи. Але, на жаль, я не маю щодо цього ніяких вказівок від правління компанії.

Дхірендра нічого не відповів йому, тільки мовчки кивнув головою. Коли ми вийшли на вулицю, він узяв мене і Дхандаса за руки й повів у скромне кафе недалечко од відділення компанії.

— Нам треба обміркувати все в такому місці, де нас ніхто не підслухає, тому я і привів вас сюди. Тут завжди мало відвідувачів, і ми можемо спокійно поговорити, — сказав капітан, коли ми сіли до столика.

Дхірендра замовив три чашки кави. Спершись ліктями на стіл, він тихо звернувся до мене:

— Я щиро хочу допомогти вам, пане професоре. Через свою службу я зв’язаний з морем, але все-таки багато подорожував і сушею. Я побував у Тібеті, Монголії, в центральних районах Африки. Такі подорожі, особливо зв’язані з труднощами та небезпеками, я люблю не менше, ніж мандрівки морем. Я не песиміст, але мушу сказати, що ваше становище досить-таки важке. Дорогоцінна пам’ятка старовини, через яку, ви кажете, загинув Шівнатх Джаухрі, була у ваших руках. Про цю таємницю хтось дізнався, за вами стежили навіть на кораблі і таки вкрали жука. Може, це вас не зупинить і ви поїдете далі, але не забувайте, що попереду сотні кілометрів і ваші переслідувачі невідступно стежитимуть за вами, либонь, ще й спробують убити вас.

Я і сам добре розумів, які небезпеки нас чекають, і вже не раз картав себе за те, що так легковажно згодився взяти участь у цій експедиції. Я думав про химерну долю, яка закинула мене, професора Відехського університету й охоронця Наландського музею, в це убоге кафе і хтозна, що готує мені далі. Де вже там покладатися на Дхандаса: за Серафісові скарби він ладен піти на все, але — я вже переконався — розумно й спокійно обміркувати у важку хвилину становище не здатен. Отож я уважно слухав капітана Дхірендру.

— Але я захопився вашими планами, — вів далі капітан, — І сам не від того, щоб побачити країну, яка загубилася в серці Африки. Я хочу поїхати разом з вами, коли ви дозволите, і сподіваюсь, що стану вам у пригоді.

Мене дуже здивував Дхандас: він почав заперечувати, казав, що капітан перебільшує небезпеку і немає ніяких підстав залучати до нашої експедиції ще одну людину. Мене вразила його зажерливість і дурна впертість.