Читать «В забутій країні» онлайн - страница 16

Треба не забувати, що в кожного з нас, хоч ми вирушали разом у цю подорож, була своя мета. Дхандас хотів одного — заволодіти Серафісовими скарбами; більше його ніщо не цікавило. Навіщо вони потрібні йому, я не знав — адже він і без них був багатий. А мені експедиція була цікава тільки як наукова. Я був певен: якщо дістанусь до цього загадкового міста, то мої дослідження матимуть більшу наукову вагу, аніж роботи Прінсепа, який прочитав написи царя Ашоки, і Роулінсона, що розшифрував письмо перського царя Дарія. Мої праці зроблять справжній переворот в єгиптології і археології.

Ніколи не забуду того дня, коли я покинув Наланду. Ми знали, що шхуна “Лотос”, якою ми мали вирушити в подорож, відпливає з Бомбея тільки через чотири дні, але вважали за краще приїхати в Бомбей днів на два чи три раніше, щоб купити все, чого нам ще не вистачає. З Наланди я поїхав залізницею, з пересадками у Віхарі і Бахтіярпурі, до міста Банкіпура; там на вокзалі мене чекав Дхандас. Весь багаж ми заздалегідь послали з Бомбей і тепер хотіли встигнути на бомбейський ярмарок у Мугалсараї. На другий день рівно о четвертій годині ранку ми зійшли з поїзда на станції Королева Вікторія і поїхали машиною просто до готелю “Сардар”. Ми зробили правильно, приїхавши в Бомбей на два дні раніше, бо змогли зустрітися з паном Челарамом Тхаддані, торговцем із Сінда. З ним я був знайомий ще раніше. Він узявся найняти нам провідників та носильників. Челарам повідомив нас, що вчора одержав телеграму з Каїра, де говорилось, що все готове до подорожі і нам уже час вирушати.

За годину до відходу “Лотоса” ми приїхали в порт. Ми мали допливти “Лотосом” до Суеца, а звідти їхати до Каїра залізницею. По дорозі з Бомбея в Суец “Лотос” повинен був зупинитися тільки в одному порту — в Адені. Дізнавшись у конторі, що все наше майно доставлено, ми зійшли на корабель. Дхандас зразу ж спустився до своєї каюти, а я ще трохи погуляв по палубі. Я пройшов на ніс і побачив перед собою сині хвилі Аравійського моря. Десь далеко попереду морська блакить зливалася з блакиттю неба, і, коли б не хвилі, важко було б розібрати, де кінчається водяна і де починається повітряна стихія.

Ідучи в каюту, я зустрів капітана Дхірендру Натха, кремезного чоловіка з енергійним обличчям і маленькою іспанською борідкою. Він був без плаща й кашкета, хоч віяв холодний вітер. Капітан курив сигару, і я мало не задихнувся від диму, коли він підійшов до мене.

— Добрий день! — привітався він.

— Доброго здоров’я! — відповів я.

— В Єгипет?

— Атож, до Суеца.

— Пробачте, ви, здається, професор?

Мені було дуже приємно, що пан капітан знає мене. Ми довго розмовляли з ним, і в мене склалося враження, що він людина лагідна й добра.

— Я сподіваюсь, ви будете задоволені “Лотосом”. Коли вам що-небудь знадобиться, сповістіть, будь ласка, мене, і я зроблю все, що зможу, — сказав капітан.

Потім він розповів мені про двох пасажирів, що лише кілька годин тому купили квитки на “Лотос”. Він ніяк не міг визначити їхньої національності.