Читать «Спартак» онлайн - страница 6

Можливо, що в цих щирих привітаннях Помпеєві промовляла також ненависть народу до Сулли. Ненависть, яку не можна було висловити інакше, знаходила свій вихід у хвалі та оплесках юнакові, який був другом диктатора і один був здатний на подвиги, рівні подвигам Сулли.

Незабаром після приходу Помпея з'явилися консули Публій Сервілій Ватій Ісаврік і Аппій Клавдій Пульхр; строк їхніх повноважень закінчувався першого січня наступного року. Попереду Сервілія, який ніс службу цього місяця, йшли ліктори. Позаду Клавдія, який виконував обов'язки консула минулого місяця, ліктори несли фасції.

Коли консули з'явилися на підвищенні оппідума, всі глядачі встали на знак пошани до найвищої влади республіки.

З появою консулів безкровна бійка учнів закінчилась. Гладіатори, які мали брати участь у боях, були вже готові вийти з темниці і чекали лише знака, щоб, за звичаєм, пройти перед державними римськими можновладцями. Погляди присутніх були звернені на оппідум у чеканні, що консули подадуть знак починати змагання, але консули озирали амфітеатр, немов шукали когось, щоб спитати у нього дозволу. І справді, вони чекали Луція Корнелія Суллу, який, хоч і склав з себе звання диктатора, все ж лишався верховним володарем Риму.

Нарешті почулись оплески, спочатку слабкі і поодинокі, далі все більш шумні і одностайні. Погляди присутніх звернулися до Тріумфальних воріт, через які входив до цирку Луцій Корнелій Сулла в супроводі численних сенаторів, друзів і клієнтів.

Цій незвичайній людині було тоді п'ятдесят дев'ять років. Сулла був досить високий на зріст, мав добру і міцну будову тіла, але йшов повільно і мляво, немов знесилений. До деякої міри це було наслідком тих оргій, яким він віддавався завжди, а тепер ще більше, ніж колись. Та головною причиною цієї млявості була виснажлива невиліковна хвороба, що наклала на його обличчя і всю постать відбиток тяжкої, передчасної старості.

Обличчя Сулли було справді жахливе. І не тому, що гармонійні і правильні риси його були грубі. Навпаки, високе чоло, зігнутий ніс, ніздрі, що роздувалися наче у лева, владно вип'ячені губи досить великого рота робили обличчя Сулли навіть своєрідно гарним. Обрамлене густою рудуватою^ шевелюрою, воно оживлялося сіро-голубими очима — бистрими, глибокими, проникливими. Ці очі завжди таїли в собі й орлиний блиск і косий прихований погляд гієни. В кожному погляді цих очей, завжди лютих і владних, можна було прочитати жадобу влади і крові.

Але портрет Сулли, зображений нами, ще не виправдує епітета «жахливий». А Сулла був справді жахливий саме тому, що його обличчя було покарбоване якимсь бруднуватим висипом впереміжку з білими плямами. Це робило його схожим на негра, обсипаного борошном, як сказав про нього один афінський жартівник.

Сулла входив до цирку повільно, наче людина, охоплена нудьгою. На ньому поверх білої гаптованої золотом туніки була надіта замість національної палли або звичайної тоги елегантна і також оторочена золотом яскраво-пурпурова хламида, сколота на правому плечі золотою застібкою, що сяяла проти сонця найдорогоціннішими самоцвітами. Зневажаючи весь рід людський взагалі, а своїх земляків особливо, Сулла був одним з перших у Римі, що вподобали носити замість римського одягу грецький.