Читать «Відважні» онлайн - страница 72

І все-таки найбільша неприємність полягала в тому, що, як твердив Блінов, ешелон підпалили підпільники, які, залишивши місто, приєдналися до партизанів.

Мейєр зупинив машину на звичному місці, за купою розбитих кам'яних плит, і, прослизнувши в щілину між двома приваленими одна до одної стінами, швидко дістався до дверей підвалу. За певними ознаками він зрозумів, що його вже чекають, і це йому було приємно. Т-А-87 справжній професіонал, з ним добре мати справу. Він завжди точний, а головне, в нього надзвичайно гнучкий і незалежний розум. Як зручно, що він так глибоко засекречений; в жодній з гестапівських картотек, крім берлінської, немає його справжнього імені; ніхто інший не може дати завдань цій людині.

Спускаючись по темних сходах, Мейєр двічі мигнув ліхтариком. Внизу хтось невидимий тихо кашлянув.

— Ви тут? — запитав Мейєр.

— Так, прийшов п'ятнадцять хвилин тому, — відповів низький, спокійний голос. — Раджу вам, Курт, не вмикати світло. Мені здається, що в руїнах хтось є…

— Ви бачили? — насторожено зупинився Мейєр.

— Я чув кроки.

Тепер Мейєр і агент Т-А-87 стояли один від одного на відстані витягнутої руки. Т-А-87 говорив по-німецьки з акцентом, м'яко вимовляючи шиплячі звуки. Судячи з його тону, він почував себе в цьому підвалі не дуже впевнено.

— Навряд чи ця людина, якщо вона навіть стежить за нами, могла помітити, куди саме ми пішли, — сказав Мейєр. — Дверей у підвал не видно. Коли ж вона потрапить сюди, гадаю, однієї кулі для неї вистачить…

— Ви, Курт, на все дивитесь надто легко, — обізвався агент. — Зустрічаючись з вами, я наражаюсь на велику небезпеку.

— Що ж я маю, по-вашому, робити? — підвищив голос Мейєр, — сам обшукувати руїни?

— Ні, Курт. Ви повинні їх якомога швидше покинути. Вам не можна тут затримуватися жодної хвилини…

— А ви?

— Мені доведеться почекати до ночі: треба з'ясувати, хто сюди забрався.

— Хай йому біс! — вилаявся Мейєр. — Але давайте поговоримо хоч про головне. Тепер мене навантажили з усіх боків. Скільки справ у місті! А ще примушують займатися укріпрайоном.

— Не гнівіть бога, Курт!.. Значить, вам довіряють!..

— Це довір'я обходиться мені дуже дорого! Були підпільники, а тепер ще й партизани.

— Зараз усе зв'язано в один клубок, і нитки ведуть в одне місце, — зауважив Т-А-87.

— Куди?

— Туди, куди ви посилали двох.

— Але їхня доля?

— Знаю! Їх убили.

Мейєр помовчав.

— Все-таки дуже шкода, що ми поспішили розстріляти дідів, — сказав він. — Вони багато чого знали…

— Але вони знали й мене, — відповів Т-А-87. — Ні, Курт, вони все одно не сказали б вам жодного слова. Моя вам порада — задушіть партизанів голодом, тоді легше буде упоратися з підпіллям!..

Раптом обидва притихли. Нагорі почулося якесь підозріле шарудіння.

Мейєр схопився за револьвер.

— Що це?

— Щури, — посміхнувся Т-А-87. — Їх тут сила-силенна. Боюся, що до вечора вони відгризуть мені носа.