Читать «Відважні» онлайн - страница 35

— Так, — мовив він, зітхнувши, — очевидно, становище на фронті не з легких, якщо доводиться так поспішати.

Мейєр суворо подивився на нього:

— Ви сумніваєтеся в перемозі фюрера?..

— Ні, що ви! — швидко відповів Блінов. — Я просто думаю про те, що нам з вами доведеться багато попрацювати…

Вони помовчали. Припухлі повіки Блінова зовсім прикрили очі. Він ще нижче нахилився над картою, і Мейєр не бачив його обличчя.

В кабінеті стало тихо. В напруженому мовчанні минуло кілька хвилин.

— Ну добре, — обізвався Мейєр, — пробачте мені, Ілля Ілліч, за різкість… Треба мужньо дивитися правді у вічі. Становище на фронті важке. Під Сталінградом зовсім погано… — Він присунув стілець ближче до стола і теж нахилився над картою. — Звичайно, хотілося, щоб укріпрайон прикривав місто зі сходу, — Мейєр тицьнув олівцем поруч з Доном, — але це неможливо — фронт надто близько. Як пояснив Шварцкопф, при наступі росіян залишиться надто мало часу для маневру.

— Коли ж ми повинні послати туди людей? — запитав Блінов.

— Оце головне, — сказав Мейєр, відзначивши про себе сухість тону, яким було дане запитання. — Шварцкопф вимагає, щоб кожна група, яка будує дот, була суворо ізольована від інших. Ніхто не повинен знати більше того, що йому належить. Усіх, хто виявляє недоречну цікавість, розстрілювати! Тільки за цих умов ми зможемо зберегти таємницю…

— Коли люди повинні бути на місці? — повторив Блінов.

— Не пізніше як через три доби після наказу.

— Але в мене немає машин для перевезення.

— Нехай ідуть пішки.

Блінов уперше підвів голову. Мейєр перехопив його зосереджений погляд.

— Нам це невигідно, — сказав Блінов. — Краще зберегти їхні сили.

— Побачимо, побачимо, — Мейєр встав і пройшовся по кімнаті. — Можливо, я дістану машини в інтендантстві… Ну, не будемо сперечатися. Давайте краще вип'ємо.

Вони випили. Мейєр акуратно склав карту і заховав її в кишеню. Блінов налив ще по чарці. Він уже заспокоївся.

— Ви не оцінили цей коньяк, — сказав він. — Б'юся об заклад, ви не знаєте, що пили.

— Мартіні? — запитав Мейєр, стараючись розгледіти етикетку, яку Блінов прикрив рукою.

— Не вгадали! Це колекційний коньяк десятилітньої витримки! Я дістав дві пляшки. Одну з них — для вас. — І Блінов поставив поруч з початою пляшкою другу, з запечатаною сургучем шийкою. — Це ваша, пане Мейєр, і не питайте, де я її дістав, там більше немає.

Мейєр зареготав:

— Оце слово господаря міста! Чи не думаєте ви, що, шукаючи коньяк, я почну робити поголовний трус?

— Що ж, це був би чудовий привід! — посміхнувся Блінов. — Можливо, ви досягли б успіху.

— До речі, я теж хочу зробити вам невеликий подарунок, — сказав Мейєр. Він пильно глянув на Блінова, який заперечливо махнув рукою, мов наперед відмовляючись. — Ні, ні, не поспішайте, від такого подарунка не відмовляються. Я вам даю чудову можливість ще раз показати жителям міста, яке у вас чесне серце. Мені відомо, що в підвалі поліції сидять двоє підлітків — зовсім молоденька дівчина і хлопчик, син Катерини Охотникової. Я не забиратиму їх до себе. Відпустіть їх. Діти є діти!..