Читать «Відважні» онлайн - страница 152
Александр Исаевич Воинов
— Можливо.
— Думаєш, навмисне їх сюди підкинули?
— Це треба перевірити, — відповів Громов.
— Гм!.. — Морозов узяв у руки кілька асигнацій і, схиливши голову набік, наче милуючись, став їх розглядати.
— Що ж, влаштуємо експертизу, — запропонував Стременний. — Звичайно, так пускати їх в обіг не слід.
— Ніякої експертизи не треба, — сказав Морозов. — І так ясно — гроші фальшиві.
— Чому ти так впевнений, Сергію Пилиповичу? — повернувся до нього Громов.
— Та вже впевнений… Ану, поглянь ще раз, тільки уважно, і ти зразу переконаєшся.
Громов висмикнув з пачки одну асигнацію. Він крутив і так і сяк, дивився на світло, пробував папір пальцями. За його прикладом Стременний теж узяв одну сотенну, витягнув з кишені іншу й став порівнювати обидві асигнації. Так минуло кілька хвилин.
— Ні, — сказав нарешті Громов. — Нічого не бачу. Гроші як гроші!..
— Ну, а ти, Стременний, що скажеш?
— Що ж тут казати? Видай мені цими грішми зарплатню. — візьму без ніякого сумніву.
— Ех ви, експерти!.. Дайте-но сюди! — Морозов забрав у них асигнації і склав разом. — Дивіться!.. Бачите?.. Номери і серії на них однакові!.. На цьому папірці серія ВС 718223 і на другому теж. Я переглянув цілу пачку нових грошей — і всі з однаковими номерами…
— Ну й Сергій Пилипович! — вигукнув Громов. — Дивись, як це просто, га?.. І не здогадаєшся…
— Що ж нам з цими грішми робити? — заклопотано мовив Стременний.
— Спалити, звичайно, — сказав Громов, — а кілька кредиток пошлемо в Москву для вивчення…
— Вірно!.. Капітан! — Стременний покликав до себе капітана Соловйова, який в цей час складав міцно ув'язані пачки грошей у брезентовий мішок. — Перевірте гроші якнайуважніше. Якщо є справжні, відокремте їх.
— А в нас це вже зроблено, товаришу підполковник, — доповів Соловйов. — Начфін Барабаш з самого початку наказав нові папірці порахувати окремо. А що накажете вчинити із справжніми грішми?
— Скільки їх, до речі?
— Сто п'ятдесят шість тисяч.
— Здайте їх в нашу фінансову частину, Майору Барабашу.
— Слухаюсь, товаришу підполковник! Буде зроблено.
— Ну, а тепер давайте подивимося на скриню, — сказав Стременний і попрямував до дверей, подавши знак Соловйову йти за ним.
Їхати в машині цього разу їм не довелося.
Соловйов провів їх якимись провулками, дворами і городами на сусідню вулицю. Вони йшли повз недавнє згарище, серед обпалених, почорнілих від полум'я лип і берез. Перед ними безладно громадилися обгризені вогнем балки, купи битої цегли, потрощеного начиння…
— Зачекайте, товариші! — сказав Стременний, оглядаючись. — Куди це ви нас ведете? Якщо не помиляюся, це був будинок сільськогосподарського технікуму. А тепер зразу й не догадаєшся! Який тут був сад до війни — краса!..
— А гітлерівці що тут влаштували? — запитав Громов.
— Міське гестапо, — відповів Соловйов. — Місце, самі розумієте, затишне, і ділянка велика…
Громов мовчки кивнув головою.
— Ну, а де ж скриня? — запитав Стременний.
— А ми її он в ту прохідну будку занесли, де була охорона гестапо. Я біля скрині вартового залишив.