Читать «Відважні» онлайн - страница 151

— Ні, там і наші радянські гроші є, величезна сума, — їх зараз лічать. Але, головне, знаєте, що ми знайшли? — Соловйов витягнув шию і сказав таємничим півшепотом: — Нашу вогнетривку скриню! Пам'ятаєте, котра під Воронежем при відході пропала?..

— А чому ви думаєте, що це та сама?

— Ну як же!.. Хіба я один її впізнав? Усі наші кажуть, що це скриня начфіна Соколова.

Стременний недовірливо похитав головою:

— Не думаю. А де вона стоїть, ця ваша знаменита соколовська скриня? В казначействі, кажете?

— Ні. Вона тут, поряд.

— Як же вона сюди потрапила?

— Дуже просто, товаришу підполковник. Німці її вивезти хотіли. Вже навантажили… Ви, може, помітили — там, на розі, автобус стоїть з драконами. То це в тому самому автобусі… Ох, і важка! Ледве витягли…

— Цікаво, — сказав Стременний. — Невже й справді та сама скриня? Не віриться…

— Та сама, товаришу підполковник. — Соловйов для переконливості навіть приклав руку до серця. — Всі пізнають. Та ви самі подивіться! Чи спочатку накажете в казначейство?

Стременний, наче радячись, глянув на Громова і вийшов з машини.

— Гаразд… Подивимося, мабуть, спочатку казначейство, а потім і скриню, — сказав він. — Тільки швидше. Треба встигнути ще до вечора оглянути концтабір.

Розділ тридцять п'ятий

ЗНОВУ КОВАНА СКРИНЯ

Казначейство гітлерівці влаштували в тому ж триповерховому кам'яному будинку, де до війни перебувало міське відділення Державного банку.

Коли Стременний і Громов зайшли до операційного залу, перше, що вони побачили, був великий письмовий стіл, завалений купами грошей. Поруч стояв вартовий, а довкола — за сусідніми столами — штабні писарі лічили асигнації і тут же заносили підраховані суми у відомості.

Над касою висіло ще не зірване оголошення бургомістра: «Панове платники податків! Пам'ятайте, ваш обов'язок вносити податки у встановлені міським управлінням строки. Ті, хто ухиляється, розглядатимуться німецьким командуванням як саботажники, і будуть віддані до суду».

Соловйов бадьоро, злегка випнувши груди, йшов попереду Стременного. Він був дуже задоволений, що той відгукнувся на його запрошення оглянути казначейство. Що не кажи, а приємно показати начальству, як чітко організована в тебе справа і в якому бездоганному порядку обліковуються трофеї.

— Грошей купи! — високо підвівши світлі брови і оглянувши столи, сказав Морозов. — Скільки ж їх тут приблизно? — запитав він старого вусатого писаря.

Писар спритно робив свою справу — асигнації так і мелькали в його руках, — і стос туго перев'язаних шпагатом пачок ріс просто на очах.

— Та вже мільйон сімсот тисяч, — посміхнувся він, обв'язуючи шпагатом чергову пачку сотенних купюр. — А загалом не дуже багато — всього мільйонів п'ять-шість буде.

— Нічого собі — мало! — здивувався Морозов. — Та це ж цілий бюджет!

Громов обійшов навколо стола, взяв сотенний папірець в руки і пильно глянув на нього.

— Чи не здається вам підозрілим, — звернувся він до Стременного, — що тут так багато зовсім нових грошей?

— Що ти хочеш сказати, Артеме Даниловичу? — запитав Морозов і також взяв одну з новеньких асигнацій. — Думаєш, гроші фальшиві?