Читать «Відважні» онлайн - страница 139

Солдата і шофера поховали в придорожньому гаю, разом з убитими в тій же сутичці, а капітана Соколова, другого автоматника і надійну скриню вже не шукали. Дивізія могла опинитися в оточенні, і треба було за наказом командування, швидко змінивши позицію, зайняти оборону в районі Воронежа.

Незабаром у штаб дивізії було призначено іншого начфіна, зовсім не схожого на попереднього, — дуже худого, високого і сутулого чоловіка в подвійних окулярах, з незвичайним прізвищем Барабаш, а капітана Соколова, внесеного у списки тих, хто пропав безвісти, стали потроху забувати…

Розділ тридцять третій

УДАР НА СЕЙМІ

Від часу червневих боїв минуло вісім місяців. Після недовгого відпочинку дивізію, в якій служив колись капітан Соколов, передали іншій, сусідній армії і перевели на нову ділянку фронту — по середній течії Сейму. Дивізія зайняла позицію вздовж берега ріки, напроти зовсім зруйнованого гітлерівцями невеликого містечка.

Полковник Ястребов, досвідчений бойовий командир, якому вже не раз доручали складні операції, готував свої частини до наступу. Командуючий армією викликав його до себе і поставив перед дивізією бойове завдання: вибити гітлерівців з укріплень на березі ріки, а потім повернути на південь і визволити старовинне російське місто О. Це було важливо для успіху всього фронту.

Дивізії належало провести операцію, під час якої вона мала форсувати Сейм і захопити протилежний берег ріки. Завдання було нелегке. Крутий схил, що майже прямовисно спадає до води, вороги перетворили на справжню фортецю. Вирили в ньому безліч окопів, сполучили їх внутрішніми ходами, встановили кулемети, гармати, міномети…

Увечері, напередодні наступу, біля бліндажа, в якому містився командний пункт дивізії, зупинився всюдихід. На притоптаний сніг вийшли два чоловіки в однакових цивільних чорних пальтах з сірими смушковими комірами.

І все-таки ці люди не були схожі між собою. Один, видимо старший віком, років п'ятдесяти, був худорлявий, легкий і спритний в рухах і якось навіть по-юнацьки жвавий, його смагляве обличчя осявали глибоко посаджені чорні, надзвичайно живі і цікаві очі. Комір пальта був розстебнутий, шапка злегка набакир. З-під неї вибивалося, спускаючись до самих брів, пасмо прямого чорного волосся.

З машини він вискочив швидко і, чекаючи штабного офіцера, який пішов доповісти про гостей командиру дивізії, заходив туди й сюди вузенькою, протоптаною в снігу стежкою, постукуючи підбором об підбір, щоб скоріше зігрітися.