Читать «На дикому Заході» онлайн - страница 57

Індіянин сидів біля своєї дружини й мовчки, задумливо дивився на її спотворене мукою, закривавлене, а все ж гарне обличчя. Ватра тим часом пригасла; тільки подеколи з неї вихоплювався промінчик і осявав кімнату. Зненацька Асоваум схопився, з гарячковим поспіхом роздмухав вогонь, обернувся до забитої й пильно став приглядатися до неї.

Та ба! Непевне світло обдурило індіянина; йому здалося, ніби застигле обличчя ожило, а бліді вуста розтулилися. Він ніяк не міг повірити, що Алапага лежить перед ним нежива. Але страшна правда була надто очевидна. Алапага, Квітка Прерій, була мертва.

Асоваум іще раз перегорнув жар, спалахнуло яскраве полум'я, і в хатині стало видно як удень. Він обійшов навколо тіла, шукаючи слідів убивці. Однак долівка була надто тверда, щоб на ній лишився чіткий відбиток людської ноги, а якщо й лишився, то його затоптали фермери. Тільки біля рожнів, на яких Алапага сушила оленяче м'ясо, він помітив на розвіяному попелі слід, не затолочений тими, що були тут увечері.

Асоваум довго й уважно роздивлявся його. Але виміряти, який той слід завдовжки, не можна було, бо в попелі відбився тільки передок черевика, такого, як носив Браун. А може, це і є його слід?

Адже Браун щойно був у хатині. Все ж Асоваум приклав держак томагавка й відзначив ширину носка, а тоді довго, задумливо дивився на той відбиток у попелі.

Самого цього сліду було не досить. І Асоваум знову почав ходити по кімнаті, шукаючи, чи не залишив там убивця хоч чого-небудь, і нарешті знайшов закривавлений томагавк своєї коханої. Брутальна рука, видко, шпурнула томагавк у куток, і Асоваум аж тепер його вгледів.

Коли індіянин побачив кров на легкій, але гострій зброї, його вуста вперше торкнула горда усмішка. Алапага померла, як і належить індіянці. Перше ніж загинути, вона пролила ворожу кров. Але від того думка про її втрату ще дужче різнула Асоваумове серце. Він міцно стис у руці томагавка, випростався й пекучим поглядом обвів хатину, ніби хотів вистежити ворога й переможно шпурнути його на долівку. Однак холодний спокійний розум переміг. Асоваум ще раз оглянув кожний куточок маленької кімнатки, тоді вийшов надвір і обшукав кожен кущ і кожну латку моху. Та все дарма. Дощ змив сліди. Асоваум повернувся до хатини.

Тут він приготував своїй забитій дружині смертне ложе. Постеливши Алапажину ковдру, поклав на неї померлу, потім приніс від річки води, змив Алапазі кров з обличчя, підмостив під голову свою ковдру, аби небіжці було зручно лежати, й спробував скласти їй руки. Але правиця була міцно стиснута в кулак. Асоваум спробував силою розправити мертві пальці, проте вони не подавалися. Він уже хотів лишити так, як є, коли намацав у кулаці якусь річ. То був роговий ґудзик, що його Алапага вирвала в свого ворога в смертельній боротьбі.

Але що міг зарадити той ґудзик? Асоваум сумно похитав головою, однак ґудзика сховав у патронташ, що висів йому при боці. Потім знову тихо сів у ногах у дружини, ніби вона спала, а він охороняв її сон.

Так він сидів нерухомо багато годин. Все заніміло. Асоваумова темна постать усе ще чипіла коло померлої, коли прохолодний ранковий вітер струсив росу з кущів і на сході почала займатися сторона.