Читать «На дикому Заході» онлайн - страница 36
Фридрих Герштекер
— То що ж сталося з трупом? — питав один фермер другого. — Я більше нічого про нього не чув.
— Нічого не сталося, — відповів той. — Ті мисливці накрили його гіллям, а ми взялися шукати другого вбивцю. Але ж ви знаєте, після обіду пішов такий дощ, що змив усі сліди. От ми й кинули, бо що мали робити.
— То його справді Браун застрілив?
— Авжеж! — сказав мировий суддя, підходячи до них. — Цього й слід було сподіватися. Хто б махнув рукою на такі погрози? А от його спільника я б хотів знайти. Той уже напевне не мав причини вбивати Гіскота. І ніхто не знає, на кого й подумати. А чи правда, що забитого ще й пограбовано?
— Того ранку він мав при собі гроші, це я знаю напевне, — розповідав Кук, що лежав на ліжку. — Він тримав їх у кишені в куртці, у маленькому записнику, оправленому в червону шкіру. А коли його знайшли, грошей не було; звісно, вбивці і їх за одним заходом прихопили.
— Браун не прихопив, можу заприсягнутися, — заявив суддя. — Він чесний хлопець. Панове! Час починати. Вже, мабуть, друга година. Правда, в нас немає писаря. Хто може замінити його?
— Он там прийшов Гекер, німець, — мовив Робін, показуючи на відчинені двері.
— Агов, Гекере! — покликав суддя. — Ви б не могли з годинку вести нам протокол?
— Та хоч і дві або й три, — відповів той і зайшов до кімнати. — Я тільки смерком повинен уже бути біля соляниці за горою. Якщо о п'ятій вийду звідси, то встигну.
— Добре, тоді поставте свою рушницю в куток. Вона наладована?
— А ви думаєте, що я ношу з собою по лісі неналадовану рушницю?
— Ну, то ставте її обережно. Я завжди боюся, що клята рушниця може вистрілити.
Гекер, молодий німець, що вже три роки жив у тій місцевості з мисливства, підсунув стільця до столу.
— А он і Велз прийшов, гляньте-но! Яким вітром його занесло? Він же ніколи не приходить на вибори, — сказав Сміт.
— Добрий вечір! — привітався мисливець. Він зайшов до кімнати й кинув на стіл три закривавлені вовчі шкури.
— Послухайте-но, Велзе, — засміявся Гекер, стираючи рукавом вовчу кров із паперу. — Якщо вам байдуже, то покладіть їх краще під стіл — легше буде писати.
— Що, закаляв вам папір? Перепрошую. Ну, та писати на ньому ще можна — заляпано тільки верхній кутик.
— Нумо, будемо вибирати, — перебив їх суддя. — Значить, Гекер пише протокол. А хто ж мої помічники? Ага, Сміт і Гоукес. Починаймо.
— Яке сьогодні число? — спитав Гекер.
— Двадцять сьоме.
— А який день?
— Ви навіть не знаєте, який день? П'ятниця.
— Коли сидиш у лісі цілими тижнями, то й лік дням забуваєш, — виправдувався Гекер. — Я думав, що сьогодні неділя.
До столу підійшов один фермер. Гекер записав його прізвище.
— Добрий вечір, Геслоу. Посвідчення йому ніякого не треба, правда ж?
— Йому не треба.
— Кого ви хочете за суддю?
— Ветеля.
— А за писаря?
— Гопера.
— Ваше прізвище? — спитав Сміт другого фермера, що прийшов віддати свій голос.
— Кетлін.
— Скільки ви живете в штаті?
— Сім місяців.
— А в окрузі?
— Вісім тижнів.
— Можете заприсягтися?
— Аякже!
— Прийміть від нього присягу, писарю.
Гекер швидко пробубонів чоловікові текст присяги, простягнув біблію, щоб той поцілував, і закінчив звичайним, урочистим «Хай вам бог поможе».