Читать «На дикому Заході» онлайн - страница 111

— Ні, вже пізно! — мовив Раусон, піднімаючи ляду, що закривала підземний хід. — Ви тепер не влучите. В таку пору стріляти найважче. Але стежте за ним. Дивіться, де він крутиться. Я скоро повернусь.

Він зник в отворі. Котон переходив від шпарки до шпарки, щоб бачити кожен рух своїх ворогів.

— Маріон, — прошепотіла Елен до своєї приятельки. — Не журися! В мене вже руки вільні. Коли Раусон попускав мені пута, той другий розбишака саме гукнув його, і Раусон забув знову зав'язати мотузку.

— Розв'яжи й мене, — тихо попросила Маріон. — Мені дуже боляче й страшно.

— Цить, він іде, — прошепотіла обачна Елен, коли Котон підійшов близько до них. Щоб не було підозріло, вона навіть не ворухнулася, проте пильно водила очима довкола: хотіла побачити, де тут є зброя, аби, часом що, можна було захиститися.

На стільці, кроків за два від себе, Елен угледіла пістоля. А під стіною стояла заряджена рушниця.

— Ну, розв'яжи ж, — просила Маріон.

— Потерпи ще хвильку. Тільки-но Котон відійде в той куток, я тебе звільню. Тоді хапай рушницю, що стоїть біля тебе. Ти вмієш із неї стріляти?

— Умію

Котон, що кружляв по кімнаті, тим часом підійшов до ліжка, біля якого стояли дівча^-та. Далі він зник за опоною. Елен тільки й чекала тієї миті. Вона вже ступила крок до пістоля, як піднялася ляда й показався Раусон. Пильно дивлячись на дівчат, він виліз з отвору.

— Ви нічого не чули, Котоне? — спитав він тихо, коли той вийшов з-за опони.

— Де?

— Мені здалося, що десь тріснула дошка. Ніхто не міг підкрастися до хати?

— Хіба що з допомогою самого диявола, — відповів Котон. — Паркан стоїть цілий. До того ж іще не дуже темно, і якби хто ліз через нього, я б побачив.

— Відколи почало смеркати, мені теж стало якось неспокійно. Хотів би я, щоб ми вже були на річці.

— З човном усе гаразд?

— Так, можна сідати й плисти. Ну, збираймося.

— Але дівчат…

— Треба приглушити. Берімося до роботи!

— А як ми попереносимо зброю та валізки? Якщо треба перти дівчат, то…

— Ви спершу віднесете валізку й дві рушниці. Заблукати тут ніде — хід веде просто до човна. Покладіть у нього якомога тихіше свою ношу й швидко вертайтесь назад. Щоб за десять хвилин упорались.

— Ми й харчів візьмемо?

— Я ж оце відніс їх. Я тримав їх під лядою. Вони вже лежать у човні.

— Ну, чатуйте тим часом… Я зараз вернуся.

Раусон неспокійно ходив з кутка в куток. Надворі все наче вимерло. Тільки навколо ватри, кроків за сто п'ятдесят від хати, рухалося кілька темних постатей.

— Що вони, в дідька, роблять? Замислили якусь капость? — бурмотів Раусон сам до себе, видивляючись у шпарку.

До дівчат він стояв спиною.

Елен нечутно підскочила до стільця, схопила пістоля, але зразу ж стала на своє колишнє місце, бо Раусон обернувся й підійшов до другої стіни.

— І де той Котон? — нетерпляче мовив він. — Невже не знайшов човна?

Раусон стрибнув в отвір і прислухався.

— Якби хоч був ніж, щоб розрізати тобі мотузку, — прошепотіла Елен.

— Дошка піді мною ворушиться, — злякано мовила Маріон. — Чого б це?

— Це, певне, хтось із наших! — Елен насилу приховувала свою радість.