Читать «Мисливці за орхідеями» онлайн - страница 86

— От якби почути, про що вони говорять! — тихо мовив Дієго. — Залишся тут і почекай на мене.

Хлопець пригнувся й спритно, мов гадюка, ковзнув у зарості кущів. Індіанець сидів і терпляче ждав. Десь за півгодини знову зашелестіли кущі, й з них вигулькнув Дієго, блідий та схвильований. Він мовчки кивнув головою індіанцеві, щоб той ішов за ним, і вони обидва швидко подалися до табору своїх білих друзів.

Дядечко Франтішек з Лготкою вже йшов їм назустріч.

— Сьогодні вночі на нас нападуть белізькі розбійники! — квапливо прошептав Дієго. — Чоловік у сірому капелюсі тут — він веде їх.

Дядечко Франтішек сполохнувся:

— Це неможливо! Звідки вони могли дізнатися, що ми тут? Це нісенітниця! Ти, мабуть, помилився, хлопче!

— Ні, сеньйоре, я не помилився! Тікаймо, поки ще є час! Шестеро добре озброєних чоловіків, які прагнуть помсти, — о, на нас чекає не дуже приємна ніч… І вони про нас знають геть усе! Вони йдуть по наших слідах, а це не важко. Вони хочуть напасти на нас сьогодні вночі з боку села, щоб ми нікого не змогли покликати на поміч. Не баріться, розбійники вже лагодяться рушати!

Тепер уже дядечко Франтішек не гаявся. Швидко повернувшись до табору, він, хоч уже вечоріло, звелів згорнути шатра, нав'ючити все на тварин і як найхутчіш прямувати до села.

На жаль, уже смеркло й у темряві неможливо було швидко згорнути табір. Та й поки підготували в дорогу в'ючаків, теж змарнували чимало часу. А коли караван нарешті рушив, то поночі ледве сунув незнайомою місцевістю. В'ючаків теж доводилося вести якомога обережніше, щоб вони не скотилися в прірву.

На небі засвітилися зорі, а далеко, за горами, пломенів обрій — це провіщало, що незабаром зійде місяць.

Цього разу саме місяць зрадив наших друзів. Не встигли вони подолати й половини дороги, як знизу, з ущелини, гримнуло п'ять пострілів, і кулі одна за одною просвистіли над головами людей. Наші друзі теж тримали рушниці напоготові й миттю відповіли вогнем у темряву.

— Розсиптеся, але всі просувайтесь у напрямку села! — приглушеним голосом наказав дядечко Франтішек. — І стріляйте! Може, на наші постріли наспіє допомога!

Раптом від каравану метнувся кінь, здавалося, без вершника. Це Єніків Вітрець помчав з ущелини до рівнини.

Розбійники, очевидячки, не сподівалися на опір; часта стрілянина переслідуваних на мить збентежила їх. Але невдовзі знову пролунало кілька їхніх пострілів. Куля поцілила одного в'ючака, і він упав на землю разом з вантажем.

Індіанців охопила паніка, й вони хотіли вже кинутися геть од в'ючаків.

— Стійте! — крикнув дядечко Франтішек. — Тварини прикриватимуть вас, сховайтеся за них!

Він швидко роздав індіанцям пістолети й звелів стріляти лише зблизька, коли бандити кинуться на здобич. Чекати довелося недовго: за кілька хвилин з ущелини вискочили двоє чоловіків, але один з них тут же впав, прошитий кулею, пущеною звідкись збоку. Другий негідник миттю стрибнув назад за прискалок.