Читать «Мисливці за орхідеями» онлайн - страница 28

Якусь хвилину Єнік стояв, немов приголомшений. Дядечко Франтішек обережно взяв од нього рушницю й промовив якось особливо лагідно:

— Ну, біжи по свою здобич.

Цієї миті з кущів вийшов Вацлав, несучи в руці куруку й відбиваючись від Лготки, яка високо підстрибувала навколо нього.

Не тямлячи себе від щастя, Єнік схопив красеня-птаха: ні, він нікому його не довірить! Далебі, він певен, що полювати сьогодні більше не варто, вистачить з них і цієї здобичі.

Дядечко всміхнувся. О, йому добре знайомий цей мисливський запал. Франтішек полює вже не один рік, але й він зараз почуває себе так, немов оце вперше вполював дичину.

Так, мабуть, на сьогодні вже справді досить і треба повертатися додому.

Залишилося ще тільки похвалити Лготку. Всі троє лагідно поплескали її по спині. Які гам двадцять песо! Навіть за двадцять дукатів не продав би тепер Лготку дядечко Франтішек! Лготка, немов розуміючи це, невтомно гасала навколо них і ретельно шукала дичину, як і на початку полювання. Коли мисливці переходили вбрід потік, вона, тихо завищавши, попередила їх про те, що десь близько здобич.

Дядечко Франтішек підійшов до Лготки й, простеживши за її поглядом, побачив на низькому березі темну, нерухому, як камінь, купу. Він хотів краще роздивитися, що то таке, але темна купа, зачувши небезпеку, раптом глухо зарохкала і ту ж мить щезла.

— Та це ж тапір! Ну гаразд! Ми з ним іще зустрінемося, коли нам закортить печені, — пожартував дядечко й знову вдячно погладив Лготку. Лготка рвонула вслід за звіром, але Франтішек тут же гукнув на неї, і вона слухняно підбігла до нього.

Надвечір маленький караван повернувся до табору.

В таборі все було гаразд, хіба що тільки бракувало вечері. Хосе досі нічого не зварив, хоч і не порушив своєї обіцянки. Сьогодні він справді не заснув. Ні, боронь боже! Він тільки трохи задрімав.

Індіанці відпочивали, а в'ючаки паслися неподалік.

Побачивши знайому хатину, лінивий Плутон зайшовся радісним гавкотом, миттю добіг до повітки й ліг, чекаючи заслуженої вечері.

Дядечко Франтішек покликав індіанців — усі вони змалечку чудові мисливці — й попросив оцінити здобич. Побачивши зайців, індіанці зневажливо закрутили носами, відсунули ногою схожих на курей птахів, і тільки індик привернув їхню увагу. Куруку вони поки що не бачили: Єнік тримав його за плечима. Але, вгледівши блискуче пір'я, індіанці схвально закивали головами й не могли приховати свого захоплення, особливо коли дізналися, що птаха підстрелив наймолодший із білих мисливців. Вони пожвавішали, ще дужче закивали головами й почали плескати долонями по стегнах, висловлюючи в такий спосіб своє захоплення й здивування. Що ж до зайців, то якийсь червоношкірий сказав, що не варто марнувати на них заряди: зайців можна ловити просто сильцями. Наостанку індіанці ще раз копнули ногами підстрелених жирних птахів, пояснивши, що вони неїстівні.