Читать «Мисливці за орхідеями» онлайн - страница 17

Єнік і Вацлав мовчали. Вони знову полинули думками до рідного краю.

Дядечко Франтішек звернувся до них з якимсь запитанням, але вони нічого не чули.

— Ви помітили, що зірки тут зовсім інші, ніж у нас? — удруге запитав він. — Погляньте хоча б на он те чудесне сузір'я. Це Південний Хрест — про нього ви, напевне, чули або читали.

Єнік і Вацлав закинули назад голови й почали роздивлятися по низькому темному небосхилу, всіяному тисячами мерехтливих зірок, які виблискували, наче діаманти.

— Яке тут усе гарне, чудове! — зітхнув Вацлав, але враз додав: — Та мені все ж таки набагато миліше наше чеське небо, наша в стократ скромніша рідна земля.

— Не сумуй, друже, — підбадьорив його дядечко Франтішек. — Що ж тоді казати Єнікові?

— А мені, дядечку, тут усе дуже подобається! Я нічого не боятимуся. От побачите, який я буду сміливий, коли краще освоюсь із цією місцевістю! Людина повинна перш за все знати про своїх ворогів — лише тоді вона може з ними змагатися. Індіанці ж нічого не бояться й з будь-якого становища вміють знайти вихід. — Єнік озирнувся на індіанців. — Тільки чому вони весь вечір сидять біля вогнища, наче мумії, такі німі й похмурі? Та ось коли вивчу їхню мову, все буде гаразд. Ми з ними розмовлятимемо й краще зрозуміємо одне одного. Гадаю, що вони мене полюблять. Погляньте, дядечку, вони вже й зараз перестали супитись, немов відчули, що я говорю про них доброзичливо.

Дядечко Франтішек замислено усміхнувся:

— У них сотні причин не довіряти білим, хлопчику мій. Але якщо тобі пощастить завоювати їхнє довір'я, ти здобудеш справжніх, вірних друзів. Лестити їм не треба — будь із ними справедливий і стався до них прихильно, цього вистачить.

Багаття вже ледь жевріло, табір повільно поринав у сон.

Європейці пішли спати до хатини, вкритої лише гіллям і широким листям тропічних рослин; робітники дона Фернандо лягли під повіткою. Вони спорудили її перед тим, як смерклося: забили в землю вісім стовпів і з гілля зробили легкий дах. Лише індіанці все ще не спали, як і досі, вони сиділи навколо багаття й монотонно бубоніли щось.

— Моляться, — тихо пояснив дядечко Франтішек. — Відтоді, як індіанці прийняли християнство, вони стали дуже побожні й страшенно люблять пишні церковні обряди.

Ніч минула без особливих пригод, але Єнік все одно ніколи не забуде її — це була його перша ніч у джунглях.

Не встигли вранці європейці встати й умитися, а чорний Хосе — зварити сніданок, як троє індіанців разом зі старшим робітником ранчо принесли з лісу велетенську забиту змію й повісили її на дереві. Змія висіла, немов грубелезний блискучий сталевий трос, де-не-де вкритий іржею. Пастух самовдоволено оглядав її, прикидаючи в думці, скільки хороших поясів, батогів і ременів зробить він з її шкіри. Коли трохи згодом з хатини вийшли Єнік і Вацлав, пастух розповів їм про іншу, набагато меншу, зате отруйнішу змію — маленьку небезпечну куфію.