Читать «Мисливці за орхідеями» онлайн - страница 10

Слідом за ним із хащів вийшли негр Хосе та один із індіанців. У високо зведеній руці хлопець тримав якусь рослину з фіолетовими квітами.

— Де тебе носить, шибенику? Цілісіньку годину гукаю тебе, шукаю скрізь, — уже трохи лагідніше мовив дядечко, одразу ж забувши про свої погрози спустити з хлопця шкуру.

— Поки ви спали, — почав пояснювати Єнік, — ми втрьох пішли до лісу на розвідку. Подивіться, що я знайшов. Схоже на косарика, але як пахне! А колір!

— Це болотяна рослина. І як ти наважився заходити так далеко? Постривай, ось я прив'яжу тебе до воза! Ти, бачу, забув, що ми в дикому Юкатані, в країні змій і крокодилів, жовтої гарячки й малярії!

Добре, що дон Фернандо Альварес не розумів по-чеському! Він обов'язково заперечив би проти такого страхітливого опису його батьківщини — адже місцеві жителі люблять Юкатан, який він є, і вважають себе справжніми мексіканцями. Клімат на Юкатані здоровий, хоч і трохи мінливий.

На землю швидко спускалася ніч, і до ранчо звідусіль поспішали пастухи, робітники та ратаї. Був червень — місяць, коли на Юкатані настає пора весняних польових робіт, що їх часто переривають страшні грози, які приходять із північного заходу.

От і сьогодні на ніч збиралася буря, і все живе квапилося сховатися під захисток ранчо та решти будівель, які разом з головним будинком утворювали квадрат, і тому маєток нагадував невелику фортецю.

Після вечері, на яку зійшлися до просторої кімнати всі члени родини й слуги, ніхто навіть не подумав про те, щоб іти спати. Здійнявся сильний вітер. Надходила гроза. Всі вікна й двері, всі щілини з півночі й заходу були дбайливо позатикані, віконниці защеплені на гачки, ворота підперті й закладені колодами: тутешні старожили добре знають, на що здатні юкатанські бурі. Вони вже гадали, що цього літа обійдеться без грози — червень був наприкінці, — але сьогодні, очевидно, одна з них таки здійметься.

— Гарне місце вибрав я для нашого ранчо! — мовив дон Фернандо й задоволено потер руки. — Ліс і пагорб захищають нас від найстрашніших бур. А втім, примхи тутешнього клімату люди знали давно: всі ранчо з давніх-давен будувалися в затишних місцях.

Останні слова дона Фернандо наштовхували присутніх на спогади про минуле, й невдовзі одна по одній полилися розповіді про колишню славу цього краю.

Коли черга дійшла до індіанців, вони з гіркотою згадали минувшину, як непрохані гості завоювали їхню батьківщину й споконвічних гордих господарів цієї прекрасної, винятково родючої землі перетворили на покірних слуг, старців та рабів.

Дядечко Франтішек слухав усе це з великою цікавістю, та, спостерігши, що розмова повільно, але певно починає переростати в небезпечну суперечку, він сам, як нейтральний чужинець, зголосився розповісти, що з цього приводу сказано в історії Мексіки.

— Невже ви, чужинець, цікавитеся історією нашої країни? — здивувався ранчеро, а його дружина, креолка за походженням, склала на колінах руки й зацікавлено схилила набік голову.

Інші присутні тихо підійшли до гурту чужинців, один з яких, отой чорнявий, умів так гарно розповідати.