Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 86

Камов добре пам'ятав, що очі тварини мають характерну будову зіниці, типову для нічного хижака.

Що ж іще може йому загрожувати? Очевидно, нічого.

Уважно перевіривши зброю, Камов ретельно закріпив на спині резервуар з киснем, міцно затягнувши ременя, щоб він не заважав під час підйому на скелю. Ця скеля стояла метрів за п'ятдесят від всюдихода і була не менше десяти метрів заввишки. З її вершини мав відкритися широкий круговид. Скеля була дуже зруйнована часом, але це могло тільки допомогти справитися з крутим підйомом. На всякий випадок, Камов узяв з собою довгу вірьовку.

«Невистачає тільки альпенштока, — подумав він. — Але альпінізм на Марсі має бути легшим, ніж на Землі».

Він надів маску і вийшов з машини, щільно зачинивши за собою двері.

Підійшовши до наміченої скелі, Камов зблизька побачив, що підйом на вершину цілком можливий, хоч скеля і дуже крута. Час зруйнував її, вкривши глибокими тріщинами. В багатьох місцях відкололися великі куски граніту. Майже на самій вершині утворився виступ, на який можна було спробувати накинути петлю вірьовки. Це значно полегшить підйом.

З другого кидка спроба закінчилася вдало. Петля міцно зачепилася за виступ. Камов почав підніматися вгору. Його тіло важило тут тільки близько тридцяти кілограмів, але все ж він не думав, що підйом, який здавався дуже важким, насправді виявиться таким легким. За кілька хвилин Камов досяг вершини. Стояти тут було неможливо, і він ліг, упираючись ногами в той самий виступ, на який накинув свою петлю.

З цієї висоти добре було видно всю панораму скель. Камов одразу зрозумів, що ніякого порядку в їх розташуванні немає. Це було природне утворення. Поборовши своє розчарування, він зробив кілька знімків і обережно повернувся, щоб сфотографувати другий бік. Біля підніжжя скелі, на яку він виліз, був пустий простір поперечником у двадцять — двадцять п'ять метрів. Подивившись униз, Камов відчув, як неприємний холодок пробіг по його спині. На всьому просторі цього вільного від скель місця тьмяно блищало знайоме йому сріблясте хутро.

«Ящірки»!

Їх було дуже багато. Щільно, одна біля одної, вони лежали на піску і, мабуть, спали.

Дивно, що вони не почули його присутності. Адже він зовсім поруч з ними стояв біля підніжжя скелі. Може, ці марсіанські хижаки не мають нюху, який так високо розвинений у їхніх земних родичів? Треба якомога швидше тікати звідси, поки вони сплять. Сам того не підозрюючи, Камов потрапив у їхнє лігво, на місце, де ці тварини ховаються вдень. Варто прокинутися одній з них, побачити його — і шлях униз буде відрізаний.

Камов швидко зробив кілька знімків. Він не стримався, щоб не сфотографувати і сплячих ящірок. Коли б унизу були земні звірі і все це сталося на Землі, клацання затвора фотоапарата негайно розбудило б їх, але на Марсі завдяки розрідженості повітря звуки розходяться погано. «Ящірки» весь час лежали нерухомо.