Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 82

Тепер зореплавці могли спокійно працювати. Несподіване утруднення виникло під час вивантажування з корабля тонких стальних паль, які треба було забити в землю, щоб пам'ятник на піщаному грунті планети стояв міцно. Кожна з них була завдовжки дванадцять з половиною метрів; винести їх через вихідну камеру не можна, бо у вузькому коридорі ніяк було розвернутися. Довелося скористатися люком у приміщенні обсерваторії. Через цей люк учасники польоту пройшли в зореліт на Землі, коли вихідна камера була закрита конструкціями стартової площадки.

Чотири палі були перенесені в обсерваторію, а круглі двері у внутрішні приміщення щільно зачинені. Колеса сховали всередину, і люк опинився низько над землею. Камов, залишившись в обсерваторії, передав товаришам один за одним важкі сталеві стержні. Зачинивши люк, він відновив повітря в приміщенні і, знову піднявши корпус зорельота, вийшов з нього.

— Недогляд! — сказав він. — Під час конструювання корабля треба було передбачити цю обставину.

Забивати палі навіть тут було нелегко. На Землі ця робота взагалі була б не під силу трьом чоловікам. Але менша сила ваги на Марсі допомогла справитися з усіма труднощами.

За допомогою електролебідки першу палю підняли і встановили вертикально. Стоячи на легких алюмінійових драбинках, Мельников і Бєлопольський закріпили на її кінці важкий молот. Так само, як і лебідка, він приводився в дію електричним струмом, що подавався від акумуляторів всюдихода. Молот важив на Землі майже триста кілограмів, але тут його вага зменшилася до ста десяти. Та й цього було досить; тільки напруживши всі сили, вони вдвох підняли його на таку висоту.

Забивати палю мусили дуже обережно. В піщаний грунт вона входила після кожного удару на півметра. Удержувати молот за таких умов було дуже важко. Камов вмикав струм, даючи молоту зробити один-два удари, і одразу ж вимикав його, після чого Мельников і Бєлопольський опускалися на декілька східців нижче. Так тривало доти, поки весь стержень не заглибився в пісок.

Після короткого відпочинку почали забивати другу палю. Нарешті забили й останню, четверту. На палі поклали товсту стальну плиту і міцно загвинтили болти. Фундамент пам'ятника готовий. Зробити все інше було вже легше.

На восьму годину вечора роботу закінчили.

На піщаній площадці, серед химерних сіросиніх рослин, піднявся на довгі роки триметровий обеліск із нержавіючої сталі. На його вершині в променях призахідного сонця сяяла рубінова зірка в золотій оправі.

Схвильовано і гордо дивилися на пам'ятник його будівники. Подих Вітчизни долинув до них через безкраї простори, які подолав їхній корабель, щоб тут, на далекій планеті, залишити цей символ великої наукової перемоги.

СКЕЛЯ

На північ і схід від зорельота місцевість нічим не відрізнялася від оглянутої раніше західної сторони. Створювалося враження, що природа Марса скрізь однакова, принаймні в тій частині планети, де сів корабель. Порівнюючи це з тим, що вони бачили з вікон під час польоту над Марсом, радянські вчені прийшли до висновку, що планета — майже суцільна пустеля. «Стрибаючі ящірки» і «зайці» були, очевидно, єдиними представниками тваринного світу.