Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 81

— З таким пораненням, — відповів астроном, — на війні я не покинув би бою.

— Це інша річ, — сказав Камов. — Війна з природою повинна відбуватися без жертв.

Буря тривала ще півтори години і вщухла так само несподівано, як почалася. Піщана стіна промчала мимо зорельота і швидко зникла за горизонтом. Кілька хвилин ще дув вітер, але скоро і він перестав. Місцевість навколо корабля набула такого ж вигляду, як і вранці.

— Дивно! — сказав Бєлопольський. — Коли б ми проспали цю бурю, то нізащо не повірили б, що вона взагалі була.

Справді, навкруги не видно було навіть найменших слідів урагану. Шар піску, що вкривав грунт, здавався непорушним. Густі зарості рослин стояли, як і раніше, і навіть біля їхнього коріння не було піщаних наносів. Тільки біля правого борта зорельота височів величезний горб, що закрив усі вікна з цього боку.

— Піднімайте корабель! — сказав Камов.

Мельников натиснув кнопку на пульті. Почав працювати мотор, і колеса вийшли із своїх гнізд. Зореліт повільно піднявся. Пісок, навіяний на борт, розсипався, і вікна стали вільними.

І з цього боку все було, як і раніше. Так само блищала нерухома поверхня озера. Здавалося, що не вода, а ртуть наповнювала його низькі береги.

— Вітер зовсім стих, — сказав Камов. — Природа Марса примусить наших вчених-метеорологів поморочити собі голову.

— Ботанікам теж буде багато роботи, — зауважив Бєлопольський. — Очевидно, рослини притиснулися до землі під час бурі. Але як могли зігнутися такі товсті стовбури? Їхня будова, мабуть, інша, ніж у земних рослин.

— Все тут інше, — сказав Камов, — Тільки зовнішнім виглядом природа Марса нагадує Землю, а насправді її еволюція йшла, мабуть, зовсім не таким шляхом, як на Землі. Для вченого будь-якої спеціальності тут надзвичайно широке поле для досліджень.

— А наша рослина?! — вигукнув раптом Мельников, кидаючись до вікна.

— Невже доведеться втретє їхати за цим клятим кущем? — хвилювався Камов.

Але тривога була марна. Рослина, про яку вони зовсім забули під час бурі, лишилася на місці. Через декілька хвилин її, очищену від піску, поклали в холодильник.

Сонце мало зайти ще нескоро. Решту дня присвятили встановленню пам'ятника, який, за планом експедиції, треба було поставити там, де сів корабель. Ця робота забрала кілька годин, працювали всі члени екіпажу, крім Пайчадзе, якому Камов категорично заборонив виходити із зорельота. Бейсон сидів замкнений в каюті; було вирішено, що він вийде з неї тільки тоді, коли корабель залишить Марс.

Для пам'ятника обрали місце поряд із зорельотом, на невеликій полянці, оточеній з усіх боків густими заростями. Від середини поляни до найближчих кущів було понад двадцять метрів, так що поява стрибаючої ящірки не могла лишитися непоміченою. Всі, хто працював, були добре озброєні.

Пайчадзе настояв на тому, щоб йому дозволили влаштуватися у вихідній камері біля відчинених дверей. З цієї висоти добре видно було місцевість, і поява такого великого звіра не могла випасти з його уваги. А його самого захищав всюдихід, що стояв напроти дверей.