Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 78

По черзі виходячи з машини, вони викопали лопатами глибоку яму. Кирки не довелося пускати в хід.

Камов підібрав рештки годинника і лампу. Потім він зайшов у зореліт і поклав біля пульта управління великий конверт з сургучною печаткою. У ньому був акт про приліт американців на Марс і опис загибелі командира корабля — Чарльза Хепгуда. Акт написав Камов російською і англійською мовами і підписав його він сам і Бейсон.

Розшукавши американський прапор, про який говорив Бейсон, Камов узяв невеликий металевий ящик і, поклавши в нього останки Хепгуда, вийшов з корабля, зачинивши за собою двері.

Загорнуту в зоряний прапор «труну» опустили в яму і засипали, зробивши над нею невеличкий горбок.

Більше тут нічого було робити, і Камов зайняв своє місце біля руля всюдихода. Було близько години дня. Через півтори години вони будуть дома.

Всюдихід рушив з місця.

Оглянувшись на американський корабель, Мельников помітив, що позаду нього поверхня озера потемнішала і на ній з'явилися великі брижі.

— Починається вітер, — сказав він.

Камов подивився на небо. Воно було, як завжди, темносинє з виблискуючими де-не-де зорями. Майже в зеніті, недалеко від Сонця, блищав Деймос — другий супутник Марса. Жодної хмарки не було видно.

— Три дні було безвітряно, — сказав він. — Нічого дивного немає, якщо це затишшя припинилося. На Марсі повинні бути вітри.

Почулося клацання у гучномовці і голос Бєлопольського:

— Сергію Олександровичу, ви мене чуєте?

— Добре чуємо, — відповів Камов.

— Де ви зараз?

— Біля американського зорельота. Тільки що від'їхали од нього.

— Яка у вас погода?

— Піднявся невеликий вітер.

Було чутно, як Бєлопольський про щось запитав Пайчадзе.

— Ми просимо вас їхати якнайшвидше. За всіма ознаками має бути піщана буря.

— Гаразд, Костянтине Євгенійовичу.

— Арсен Георгійович запитує, чи не вважаєте ви, що безпечніше повернутися на американський корабель і перечекати в ньому?

— Ні, — відповів Камов. — Невідомо, скільки часу триватиме ця буря. Якщо ми залишимо всюдихід, його що-небудь може пошкодити або засипле піском. Це викличе великі ускладнення. Я вірю в машину. Доберемося благополучно.

Всюдихід швидко помчав уперед. Шипи гусениць злилися в сяючі смуги. Вітер дув прямо назустріч, але потужна машина, здавалося, «не помічала» цього.

— Ці бурі небезпечні? — запитав Мельников і, бачачи, що Камов не відповідає, напружено вдивляючись вперед, говорив далі: — Костянтин Євгенійович казав мені, що піщані бурі Марса не можуть завдати шкоди всюдиходу. До того ж бурі може й не бути.

— Бєлопольський рідко помиляється, — промовив Камов.

Вітер поступово дужчав. Легкий піщаний пил піднявся у повітрі, закривши горизонт туманним серпанком.

— Буря зовсім близько, — застеріг Камов.

І, ніби на підтвердження його слів, різкий порив вітру здійняв попереду всюдихода цілу хмару піску і кинув у вікна.

Знову клацнуло радіо.

— Говорить Бєлопольський.

— Слухаємо вас.

— До зорельота наближається із сходу величезна піщана стіна. Вона рухається швидко. Ми побоюємося, що ви не встигнете добратися до корабля. Чи проминули ви болото?