Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 29

З цього часу почалася між ними вперта боротьба за першість у міжпланетних перельотах.

Уряд Сполучених Штатів всіляко підтримував Хепгуда.

Намір Хепгуда першим досягти Місяця, а потім Венери і Марса припав також до душі багатьом фінансовим магнатам, які сподівалися прибрати до рук розробки цінних копалин, що могли там виявитися. Вони не шкодували грошей, щоб здійснити цей проект.

Першою метою Хепгуда був Місяць, бо Камов тільки облетів його, не спустившись на поверхню.

Хепгуд енергійно будував свій зореліт, розраховуючи, що раніше ніж через два роки Камову не вдасться здійснити другий політ.

Корабель був уже готовий, коли прийшла звістка, що Камов і Пайчадзе досягли Місяця.

Удар був дуже тяжкий для Хепгуда.

Дві поразки підряд підірвали віру до нього у тих, від кого залежала його доля. Американські газети відвернулися від нього і почали звеличувати його суперника. Титул «Місячний Колумб», що його дали Камову охочі до гучних прізвиськ журналісти, був останньою краплею, яка переповнила келих його терпіння.

Хепгуд всією душею зненавидів російського інженера і поклявся випередити його в польоті на планету, чого б це не коштувало. Його авторитет був ще досить високий, і кошти на будування нового корабля були одержані, хоч і не стільки, як хотілося б. Але Хепгуд не звертав на це уваги. Його цілком захопила ідея реваншу. Він дивився на космічний політ як на засіб поквитатися з своїм ворогом. Наукове значення польоту стало для нього другорядним.

Він уважно стежив за всім, що потрапляло в технічні журнали про підготовку Камовим третього польоту, намагаючись уявити собі корабель свого суперника, але Камов був дуже обережний, і до останнього дня Хепгуд не знав таких важливих речей, як швидкість і розміри російського зорельота. Із властивою йому самовпевненістю, яку не похитнули навіть поразки, Хепгуд недооцінював сили і можливості противника і переоцінював свої власні. Все ж він вирішив довести прискорення до сорока метрів, вважаючи, що це вже гарантія цілковитого успіху. Він знав, що Камов ніколи не піде цим шляхом. Граничною цифрою, яку міг взяти радянський інженер, Хепгуд вважав тридцять метрів, а це не могло дати швидкості більшої, ніж матиме його зореліт. Робота двигуна протягом десяти хвилин також здава лася йому межею, бо атомні реактивні двигуни розвивали таку високу температуру, що їхні корпуси треба було виготовляти з особливо тугоплавких матеріалів, — вірніше, сплавів.

Хепгуд не міг не визнати технічної переваги Радянського Союзу, але вважав, що в цьому виробництві він не йде попереду Америки, яка у всьому, що стосувалося атомної техніки, щосили намагалася не відставати від інших країн. Внаслідок всіх цих міркувань він був цілком певний в успіхові й будував свій зореліт спокійно, але, пам'ятаючи про те, як швидко Камов організував свій другий політ, уникав всіляких затримок.

Не бажаючи ні з ким ділити свою майбутню славу, Хепгуд навмисно зробив свій корабель невеликий за розміром, щоб у ньому могло вміститись тільки двоє людей, бо летіти одному було абсолютно неможливо. На всі пропозиції американських учених, які висловлювали бажання взяти участь в польоті, він відповідав категоричною відмовою, рішуче заявивши, що в перший рейс візьме тільки представника преси.