Читать «220 днів на зорельоті» онлайн - страница 101
Георгий Сергеевич Мартынов
Відшукавши технічні характеристики двигуна, він легко переконався, що може довести прискорення до п'ятдесяти п'яти метрів.
Це вирішувало питання.
Правда, таке прискорення загрожувало йому смертю в перші ж хвилини польоту, але інакше він не міг наздогнати Землю.
Крім старту, смертельна небезпека загрожувала і на фініші. За розрахунками Хепгуда, його двигун після відльоту з Марса не міг більше працювати, і американець розраховував спуститися з допомогою парашута, а у Камова не було цієї можливості. Скласти парашут одній людині не під силу. Він сподівався тільки на те, що Хепгуд надто песимістично дивився на свій двигун. Можливо, він зможе ще працювати. В усякому разі вибору не було ніякого. Або рискнути, або примиритися з неминучою і близькою смертю.
«Краще вмерти під час старту або розбитися об рідну Землю», вирішив Камов.
ЗЕМЛЯ!
10 година за московським часом.
Нарешті я можу з повним правом написати: «за московським часом!»
Я в Москві!
Сьогодні якось особливо гостро відчувається щастя повернення. Вчорашній день пройшов як у тумані, але я ніколи не забуду і найменшої подробиці!
Я хочу описати під свіжим враженням останній день нашого космічного рейсу. Це буде останній запис у моєму щоденнику. Багато подій я заніс на його сторінки. Я писав їх у Москві, на борту зорельота, писав на Марсі. І ось закінчую його за тим же столом у моїй кімнаті, де почав у пам'ятну ніч на друге липня.
Перед очима проходить все бачене…
Пригадується все пережите…
Старт із Землі…
Чудова планета з поетичним ім'ям — Венера!
Безформна похмура громада астероїда. Вона промайнула за короткі секунди, але назавжди залишиться в пам'яті…
Пустельні рівнини Марса…
Постріл Бейсона… Американський зореліт, що лякливо притиснувся до землі…
Моторошна піщана буря…
Я бачу зеленуватосірі, котячі очі і широко роззявлену пашу, усіяну гострими зубами трикутної форми… Незбагненно сильний, рвучкий стрибок сріблястого тіла…
Я бачу поставлений нами пам'ятник. На маленькій полянці, увінчаний рубіновою зіркою, блищить сталлю і золотом триметровий обеліск…
Останні проводи. «Не скучайте!»…
Відліт з Марса…
Півтора місяця тужливого повернення…
Бєлопольський зробив усе, щоб зореліт повернувся на Землю точно в призначену Камовим хвилину. «Я повинен це зробити на пам'ять про Сергія Олександровича», говорив він.
І він зробив!
За планом експедиції, фініш зорельота мав відбутися одинадцятого лютого між дванадцятою і чотирнадцятою годинами. Ми затрималися на Марсі на тридцять шість хвилин, але все ж колеса корабля доторкнулися ракетодрому о дванадцятій годині тридцять дві хвилини.
Чого ще вимагати?
Велика заслуга Костянтина Євгенійовича: він привів корабель, що втратив свого командира, безповітряними шляхами всесвіту, як по рейках залізниці, прямо до перону станції.
Честь і слава йому — гідному наступникові Камова біля пульта управління зорельота!
О восьмій годині ранку одинадцятого лютого ми всі зібралися в приміщенні обсерваторії. Настали останні години польоту. Земля була зовсім близько.
На кораблі все було готове до спуску. Як і завжди, я приготував свої апарати і був біля «вікна ТАРС». Пайчадзе возився з своїми астрономічними приладами, готуючись до потрібних йому спостережень. За ці тижні він дуже схуд і змарнів. Арсен Георгійович більше від нас усіх переживав втрату. Вони були друзями з Камовим. Їх назавжди зв'язали незабутні години історичного польоту на Місяць. Весь час зворотного рейсу він ні на хвилину не залишав своєї роботи, скоротивши до мінімуму години відпочинку. Наполегливою працею намагався затамувати своє горе.
