Читать «Зірка КЕЦ» онлайн - страница 16

Нас, мабуть, чекали. Скоро ми “причалили”, у стіні півкулі відчинилися двері. Супутник вштовхнув мене всередину, вліз сам, і двері зачинились.

Знову повітряна камера, освітлена електричною лампою. На стіні манометр, барометр, термометр. Мій провідник підійшов до апаратів і почав стежити за ними. Коли тиск і температура вже були достатні, він почав роздягатися і жестом запропонував мені зробити те саме.

— Ну, що, наперекидались? — спитав він, сміючись. — Це я навмисне так летів.

— Хотіли пожартувати?

— Ні. Для вашої ж користі. Я побоювався, що ви можете натерпітися від жари і холоду, не вміючи орудувати плащем для регулювання температури. Тому я й вертів вас, як шматок баранини на рожні, щоб ви рівномірно “підсмажувались” на сонці, - сказав він, зовсім звільнившись від міжпланетного костюма. — Ну, дозвольте відрекомендуватись. Крамер, лаборант-біолог Зірки Кец. А ви? Працювати до нас?

— Так, теж біолог. Артем’єв, Леонід Васильович.

— Чудово! Будемо працювати разом.

Я почав складати одяг. І раптом відчув, що фізичний закон — “сила дії дорівнює силі протидії” — виявляється тут у чистому вигляді, не затемнений земним притяганням. Тут усі речі, і сама людина обертаються на “реактивні прилади”. Я відкинув костюм, кажучи поземному, “вниз”, а сам, відштовхнувшись від нього, підстрибнув угору. Вийшло: чи то я скинув костюм, чи то. він мене підкинув.

— Тепер мені і вам треба почиститись — пройти дезинфекційну камеру, — сказав Крамер.

— А вам навіщо? — здивовано спитав я.

— Та я теж торкався до вас.

“Он як! Ніби я прибув з зачумленої місцевості”, - подумав я.

І ось я знову в чистилищі. Знову камера з гудучими апаратами, які пронизують тіло невидимим промінням. Знову чистий, стерилізований одяг, знову медичний — останній — огляд у маленькій білій амбулаторії “зоряного лікаря”.

У цій небесній амбулаторії не було ні стільців, ні столів. Лише ящики з медичними інструментами, прикріплені до стін легкими закріпками.

Нас зустріла жінка-лікар — Ганна Гнатівна Меллер.

У легкому вбранні сріблястого кольору, незважаючи на свої сорок років, вона скидалася на підлітка. Я передав їй привіт і прохання “земного лікаря” міста Кец.

Після дезинфекції вона сказала мені, що на моєму земному одягу знайшлося ще немало мікробів.

— Я неодмінно напишу у відділ охорони здоров’я міста Кец, що у них погано стежать за нігтями. Під вашими нігтями була ціла колонія бактерій. Перед тим, як їхати на Зірку, треба обрізати і чистити нігті. Ну, а загалом ви здорові і тепер відносно чисті… Зараз вас віднесуть у вашу кімнату, а потім нагодують.

— Віднесуть? Нагодують? — здивовано спитав я. — Адже я не тяжкий хворий і не дитина. Сподіваюсь, я сам дійду і поїм.

— Не хваліться! Для неба ви ще новонароджений.

І вона стукнула мене по спині. Я стрімголов відлетів у другий кінець камери, відштовхнувся від стіни, відлетів на середину і “повис”, безпомічно вимахуючи ногами.

— Ну що, пересвідчились? — сміючись, сказала Меллер. — Адже ж у нас тут вага все-таки існує. Немовля ви ще. Ну, пройдіться!