Читать «Карафуто» онлайн - страница 92

— Шукаю роботи, — хрипить Володя. — Я йду з лісорозробок…

Японець ще раз боляче мацає юнакові м'язи і робить знак іти за ним.

Від шхуни і від рибалок у трусах та в майках з ієрогліфами риболовецької фірми на спинах, тхне важко і неприємно. «Запах сирої риби, — догадується Володя, — та водоростей, гнилих водоростей».

Товстий японець підвів Володю до стрункої худорлявої людини з біноклем на грудях.

— Він шукає роботи, капітане.

Капітан вийняв записну книжечку і довго щось записував. Товстий японець чекав.

— Він шукає роботи, — сказав раптом капітан, ховаючи книжечку в кишеню на грудях легкого френча. — Коли він придатний, візьміть його, Торадзо.

Товстий японець повів Володю на корму шхуни. Дерев'яна палуба була слизька від риб'ячої луски.

— Мене звуть Торадзо, — сказав японець, — а тепер візьми цей канат і заклади за цей гак.

Володя швидко й правильно зав'язав гачний вузол. Наука стернового Хотти з «Сибіряка» не загинула марно. Торадзо задоволено хитнув головою, коли Володя вправно зав'язав також і шкотний вузол, і канатний «крендель», який зветься в моряків «штик із шлагом». Можна було думати, що після цього іспиту Торадзо настановить Володю боцманом або принаймні матросом. Але товстий японець сказав:

— Вичищатимеш рибу.

Торадзо покликав рибалку і звелів йому показати Володі нові його обов'язки.

Юнак повернувся, щоб піти. Але в цю мить важкий удар по голові звалив його з ніг. Володя покотився палубою, почуваючи, як очі заступила темрява. За кілька хвилин він очуняв і підвівся на ноги. Тремтіли коліна, губи пересохли. Торадзо зустрів його сміхом. Володя зрозумів, що японець по-зрадницькому вдарив його ззаду.

— Наволоч! — вигукнув юнак і кинувся на Торадзо. Той виставив уперед ліву ногу, трохи нагнувся і, як тараном, ударив Володю головою в живіт. З глухим стогоном юнак знову звалився на палубу.

Рибалка вилив на Володю чашку води і допоміг хлопцеві підвестись.

— Це для першого знайомства, — показав зуби Торадзо. — Будеш слухняний — не будеш битий. Запам'ятай це, молокососе.

Рибалка, жовтий, як цитрина, одвів Володю в приміщення на шхуні для матросів та робітників-рибалок. Це були мініатюрні комірки, схожі на клітки. В кожній комірці жило по двоє рибалок. Страшенний сморід сповнював ці приміщення. Крізь невеличкий ілюмінатор світла в комірчину потрапляло дуже мало, тут завжди було напівтемно. В цих клітках, в цьому нестерпному смороді жили, спали, їли й відпочивали рибалки на шхуні.

Як виявилося, це був східний берег Карафуто на непривітному Охотському морі. Шхуна мала назву «Нікка-мару». На її борту було троє матросів і двадцятеро рибалок. Далеко в морі «Нікка-мару» глушила мотор, і тоді у воду лягали тисячі метрів сіті. Шхуна повільно маневрувала, і сіть метр за метром зникала в морській глибині.

Вранці діставали здобич. Тоді на палубі ворушилася плеската глибоководна камбала, горбуша — масу і кета — сяке. Іноді потрапляли на косяки оселедців. Тоді спостерігач на носі шхуни гукав:

— Нісін! Нісін!

Дзвонив дзвін, прив'язаний до стовпа на палубі, і всі матроси й рибалки, як один, вискакували на цей сигнал зі своїх кліток-нір. Оселедцям перетинали шлях, оточували весь косяк, і тоді сіті тріщали від багатьох тонн сріблястої риби.