Читать «Карафуто» онлайн - страница 100

Радянський військовий катер з зеленим вимпелом помітили і на «Нікка-мару». В ту хвилину, коли на палубі «Нінтаки» команда підняла руки і з рубки назустріч радянським морякам вийшов, улесливо зігнувшись і потираючи руки, японський капітан, Торадзо, не розгубившись, наказав перерізати канати. Сіть пішла на дно. Слідом за нею за борт полетіли перемети й інше рибальське знаряддя. Але Володя знав, що це не врятує шхуни.

В трюмі «Нікка-мару» лежало багато свіжої риби, і це був найкращий доказ злочинства в радянських водах.

Тим часом за першим прикордонником на палубу «Нінтаки» стрибнуло ще кілька озброєних моряків. Рибалки й команда застигли на місці з піднятими вгору руками.

Капітан «Нінтаки» вклонявся, тер руки, але на нього зараз не звертали ніякої уваги. Володя бачив, як з катера кинули на палубу шхуни канат. Його кінець на льоту впіймав радянський моряк і закріпив. Тепер «Нінтака» була взята на буксир.

Зненацька Володя відчув, як «Нікка-мару» здригнулась, затремтіла і рушила з місця. Поки радянські прикордонники арештовували команду «Нінтаки», капітан «Нікка-мару» оговтався і вирішив утекти, сховавшись за густою запоною туману.

Ще кілька хвилин, і шхуна встигне сховатись. Володя зірвався з місця. Що робити? Який знак дати? Гукнути? Ні, не почують зараз, бо лунає команда на катері і зняли гармидер арештовані японці. А «Нікка-мару» вже зробила поворот, і запінилась за кормою вода…

Блукаючий погляд Володі впав на дзвін біля капітанської рубки. Юнак підскочив до нього і зірвав ковпачок з металевого бовкала. Смикнув за вірьовку…

Дзвін задзвонив пронизливо, аж у вухах залящало. Володя встиг побачити, як дула двох кулеметів націлилися з катера на «Нікка-мару», просто на рубку, де за склом стояв, ворушачи губами, капітан. Тікати було неможливо, «Нікка-мару» зупинилась. І саме в цю мить хтось із страшною силою вдарив Володю по голові. На секунду все закрутилося перед очима, застрибало, майнули зовсім близько гребені бурунів, і юнак звалився в море.

Хвиля підхопила його і, перш ніж він отямився, віднесла від шхуни. Володя знав, що минуло не більш як дві-три хвилини і радянський катер десь тут, зовсім недалеко. Треба тільки напружити сили й попливти. Але куди? В який бік?

Навколо було густе молоко туману, яке ховало і катер, і японські шхуни.

Володя прислухався, і йому здалося, що він чує далекі людські голоси й стукіт мотора. Нестерпно боліла голова. «Мабуть, Торадзо вдарив, — майнула думка, — безумовно, він!» Юнак зціпив зуби й поплив у той бік, звідки долинули голоси.

Він плив довго, але навколо, як і раніше, здіймалися тільки сиві пасма густого туману.

З кожною хвилиною ставало все важче боротися з бурунами. Володя відчував, що довго не витримає, бо сили швидко танули.

«А все ж таки «Нікка-мару» не втекла! — подумав він. — Яка ж голова важка… Ні, вона зовсім легка, вона легка, як скляний шар, і дзвенить, дзвенить… І крутиться, крутиться, крут…»