Читать «Остання збірка» онлайн - страница 19

Отож Саймон працював, заощаджував і мріяв. На двадцять дев'ятому році життя він продав свою ферму, поклав чисті сорочки у зручну валізу, вдягнув свій найкращий костюм і пару міцних черевиків і піднявся на борт лайнера «Казанга-Метрополія».

Нарешті він прибув на Землю, де всі його мрії мали неодмінно здійснитися, тому що так гарантував закон.

Саймон швидко пройшов митний огляд на нью-йоркському космодромі й на метро дістався до Таймс-сквер. Тут він вийшов на поверхню, мружачись від яскравого сонця й міцно стискаючи ручку валізи, тому що його попередили про кишенькових злодіїв, дрібних грабіжників та інших мешканців міста.

Затамувавши подих, він озирнувся. Перше, що його вразило, це безліч театрів з атракціонами у двох, трьох і чотирьох вимірах на будь-який смак. І яких атракціонів!

Праворуч від нього напис на величезному шатрі проголошував: «ПРИСТРАСТІ НА ВЕНЕРІ! ДОКУМЕНТАЛЬНІ КАДРИ ПРО СЕКСУАЛЬНІ ІГРИ МЕШКАНЦІВ ЗЕЛЕНОГО ПЕКЛА! ПРИГОЛОМШЛИВІ ВИКРИТТЯ!»

Йому схотілося це побачити. Але на іншому боці вулиці показували фільм про війну. Реклама кричала: «ПЕРЕМОЖЦІ СОНЦЬ! ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ ВІДЧАЙДУХАМ З КОСМІЧНОГО ФЛОТУ!» А далі вабила картина: «ТАРЗАН ПРОТИ ВАМПІРІВ САТУРНА!»

Саймон пригадав, що читав у книжках про Тарзана — давнього етнічного героя Землі.

Усе це було дивно, але його чекало ще стільки незвичайного! Він бачив відкриті крамниці, де можна було купити їжу з усіх планет всесвіту, і особливо такі аборигенні страви землян, як піца, хотдоги, спагеті та книші.

Тут були крамниці, де продавали форму всіх космічних флотів землян, і такі, де не було нічого, крім тисяч сортів пива.

Саймон не знав, з чого почати. Раптом він почув позаду себе стрекотіння автоматної черги й різко обернувся.

Це був лише тир, довге, вузьке, яскраво розфарбоване приміщення з високою стійкою. Завідувач тиру, смаглявий товстун з ямкою на підборідді, сидів на високому табуреті й приязно усміхався йому:

— Спробуєте щастя?

Саймон увійшов і побачив, що на протилежному боці тиру замість звичайних мішеней на продірявлених кулями табуретах сиділи чотири дуже легко вдягнені жінки.

На чолі й грудях кожної з них було намальовано по яблучку.

— Хіба ви стріляєте справжніми кулями? — запитав Саймон.

— Звісно, — сказав завідувач. — На Землі існує закон, який забороняє недобросовісну рекламу. Кулі справжні, дівчата теж! Ставайте й підстрельте ту, яка вам до вподоби!

— Давай, хлопче! Закладаюся, що тобі в мене не влучити! — вигукнула одна з жінок.

— Він не влучить навіть у зореліт! — підбивала друга.

— Влучить! Не сумнівайся! — кричала третя.

Саймон провів рукою по чолу й спробував поводитися так, наче в тому, що він побачив, немає нічого дивного. Зрештою, це — Земля, а тут усе дозволено, коли того вимагають інтереси комерції.

— А є тири, де стріляють у чоловіків? — запитав він.

— Звісно, — відповів завідувач. — Але ж ви не мисливець за чоловіками, чи не так?

— Звичайно, ні!

— Ви з іншої планети?

— Так. А як ви дізналися?

— З костюма. Він завжди про все говорить. — Товстун заплющив очі й заговорив протяжно: — Ставайте, ставайте сюди, убийте жінку! Не стримуйте своїх імпульсів! Натисніть курок, і ви відчуєте, як застарілий гнів залишає вас! Це краще, ніж масаж! Краще, ніж горілка! Ставайте, ставайте — убийте жінку!