Читать «Остання збірка» онлайн - страница 185

Грегор саме міркував над цими проблемами, коли до кімнати увійшов Арнолд. Вигляд у нього був очманілий, а посмішка — явно нездорова.

— Ось поглянь, — промовив він, простягнувши Грегорові руку долонею догори.

Грегор подивився на порожню долоню Арнолда.

— Що це? — запитав він.

— Єдиний секрет усіх наших невидимок, — дурнувато хихикаючи, відповів Арнолд.

— Нічого не бачу, — обережно сказав Грегор, гарячково пригадуючи правила поводження з божевільними.

-Звісно, не бачиш, — хихикнув знову Арнолд. -Воно невидиме.

Грегор задкував від нього, поки не переконався, що їх розділяє стіл.

— Гарна робота, хлопче, — лагідним тоном промовив він. — Твоя долоня увійде в історію! Давай-но ти заспокоїшся, ми з тобою сядемо й ти докладно розповіси, що все це означає.

— Не сміши мене, дурню, — огризнувся Арнолд, продовжуючи тримати руку долонею вгору. — Воно невидиме, але реальне. Помацай.

Грегор нерішуче простяг руку. На долоні Арнолда лежало щось, що на дотик нагадувало жмут жорсткого листя.

— Невидима рослина! — здогадався Грегор.

— Атож. Ось вона, першопричина усіх наших лих. Арнолд перевірив усі речовини довкола ферми, але

безрезультатно. Одного разу, проходячи перед будинком, він звернув увагу на голі ділянки серед трави. Його вразило, наскільки правильно вони розташовані. Нахилившись, він почав їх вивчати. Тут нічого не росло. Голий ґрунт.

Арнолд торкнувся його рукою і відчув невидиму рослину.

— Наскільки я розумію, — сказав він, — це зовсім не знайома нам рослина-невидимка.

— Але звідки вона сюди потрапила?

— З тих місць, де поки що не ступала нога людини, -впевнено відповів Арнолд. — Мабуть, предок цієї рослини колись літав у космосі у вигляді мікроскопічної спори, і, зрештою, його занесло в атмосферу планети Сиер. Спори впали на галявину ферми Берні-Спірит, вкоренилися, рослина зацвіла й дала насіння. От і все. Ми знаємо, що ці пацюки їдять траву, а їхній нюх відносно добре розвинений. Імовірно, ця рослина припала їм до смаку.

— Але вона невидима?

— Пацюків це мало хвилює. Невидимість надто складне поняття для їхнього розуму.

— Ти вважаєш, що всі вони їли цю рослину?

— Ні, не всі. Але в тих, хто їв, виявилося більше шансів вижити, їх не могли побачити летючі висюки та дриги. А пристрасть до цієї рослині пацюки передавали наступному поколінню.

— А згодом з'явилися кішки, вони їли пацюків і, зрештою, теж стали невидимими. Гаразд, але чому вони раптом зникли?

— Це очевидно, сказав Арнолд. — Пацюки їдять цю рослину разом з іншою нормальною їжею, а кішки — тільки пацюків. Вони зникли від передозування.

— Чому передозування призводить до зникнення? І куди вони зникають?

— Можливо, коли-небудь ми довідаємося, але зараз потрібно працювати.

Необхідно випалити всі ці рослини. Коли організм пацюків звільниться від отрути, вони знову стануть звичайними гризунами. А потім уже кішки доведуть свою справу до кінця.

— Сподіваюсь, що так і буде, — невпевнено погодився Грегор.

Вони вирішили застосувати переносні вогнемети. Знайти невидимі рослини серед зелених лук Берні-Спірит було нескладно. Цього разу невидимість рослин лише допомагала компаньйонам їх відшукати.