Читать «Остання збірка» онлайн - страница 131

— Цій штуці я не вірю, — заявив він.

— Може, тут таки є тубільці? — припустив Стелмен. -Такі, знаєш, боязкі, сором'язливі. А цей дарунок — знак їхньої доброї волі.

— Ага, — промовив Герера. — Боязкі, сором'язливі тубільці спеціально заради нас зганяли на Землю по пляшку «Старого космічного рейнджера».

— Що робитимемо? — запитав Пакстон.

— Стій спокійно, — відказав Герера. — Відійди подалі. Він відламав від найближчого дерева довгу гілляку й обережно торкнув нею алмази.

— Нічого не сталося, — зауважив Пакстон.

Довге стебло трави, на якому стояв Герера, туго обвилося довкола його щиколоток. Земля під ним заколихалася, від неї відокремився акуратний диск метрів п'ять у діаметрі й, обриваючи коріння дерну, почав здійматися в повітря. Герера спробував зістрибнути, але трава оповила його ноги тисячами зелених щупалець.

— Тримайся! — заволав Пакстон. Він рвонувся вперед і вчепився за край диска, що підіймався.

Він різко перехилився, на мить завмер і знову почав підніматися. Але Герера уже вихопив свій ніж і люто батував траву довкола своїх ніг. Стелмен вийшов із заціпеніння, лише коли побачив ноги Пакстона на рівні своїх очей. Він схопив Пакстона за шкарпетки, знову затримавши рух диска. Тим часом Герера вивільнив одну ногу й перекинув тіло через край диска. Якийсь час він висів на одній нозі, оповитій травою, але, зрештою, стебла не витримали й обірвалися. Герера сторчголов полетів униз, але в останній момент різко нахилив голову й примудрився впасти на лопатки. Пакстон відпустив диск і гепнувся Стелменові на живіт.

Дерновий диск, несучи на собі лише ростбіф, віскі та алмази, швидко здіймався вгору, поки не зник з очей.

Сонце сіло. Не промовивши ні слова, троє чоловіків увійшли до печери, тримаючи бластери напоготові. Вони встановили на вході вогняну завісу й повернулися всередину.

— Уночі вартуватимемо по черзі, — промовив Герера. Пакстон і Стелмен згідно кивнули.

— Мабуть, ти правий, Пакстоне, — сказав Герера. — Щось ми тут засиділися.

— Надто засиділися, — уточнив Пакстон. Герера знизав плечима.

— Щойно розвидниться, повертаємося на корабель і стартуємо.

— Якщо зможемо до нього дістатися, — не втримався Стелмен.

Дрог був геть збентежений. Затамувавши подих, він дивився, як його пастка спрацювала передчасно, як мірак боровся за свободу і як він втік. А який це був чудовий мірак! Найбільший з трьох!

Тепер він розумів, у чому полягала його помилка. Від надмірної запопадливості він переборщив з наживкою. Вистачило б самих мінералів, адже відомо, що міраки страшенно полюбляють їх. Так ні! Йому схотілося вдосконалити прийоми піонерів і додати харчові стимули. Не дивно, що міраки щось запідозрили, адже їхні органи чуття зазнали перевантаження.

Тепер вони роздратовані, насторожені й надзвичайно небезпечні.

Розлючений мірак — це одне з найнебезпечніших створінь у Галактиці.

Коли у західній частині неба зійшли два місяці Елбонаї, Дрог раптом відчув страшенну самотність. Він міг бачити багаття, що його міраки розклали перед входом у печеру, а телепатичним зором розрізняв їх самих, що насторожено зіщулилися всередині, зі зброєю напоготові.