Читать «Остання збірка» онлайн - страница 126

— А немає якогось антидоту? -Ні.

Буркун знову матеріалізувався, як і раніше, роздратовано скиглячи.

— Як його знищити? — запитав Арнолд. — Має ж бути якийсь спосіб! Чарівне слово чи, може, дерев'яний меч?

Тепер похитав головою Грегор.

— Я все згадав, — промовив він сумно.

— І чим його можна знищити?

— Його не беруть ані водяні пістолети, ані пугачі, ані рогатки, ані хлопавки, ані петарди, ані газові балончики, ані будь-яка інша дитяча зброя. Буркун абсолютно невразливий.

— Чорти б забрали Фліна з його бурхливою уявою! То як нам позбутися Буркуна?

— Кажу ж, ніяк. Він має піти сам.

Тим часом Буркун устиг вирости на весь свій гігантський ріст. Грегор з Арнолдом поспішили до кубрика й зачинили за собою останні двері.

— Думай, Грегоре, — заблагав Арнолд. — Жоден хлопчисько не стане вигадувати монстра, не передбачивши від нього хоч якогось захисту!

— Буркун невразливий, — сказав Грегор. Сіро-червоне чудовисько знову почало набирати форм.

Грегор перебирав у пам'яті усі свої нічні страхіття. Він мусив щось зробити, будучи дитиною, щоб нейтралізувати владу невідомого...

І тоді він усе згадав (якраз вчасно, бо ще трохи — і було б запізно).

Керований автопілотом корабель «ААА Ейс» прямував до Землі. Буркун почувався на його борту повновладним господарем. Він розгулював від носа до корми порожніми коридорами, просочувався крізь сталеві стіни до кают і вантажних відсіків, кректав, стогнав і лаявся останніми словами, не знаходячи жодної жертви.

Зореліт досяг Сонячної системи й автоматично вийшов на кругову орбіту довкола Місяця. Грегор обережно глянув у шпарину, готовий у разі потреби миттєво сховатися в укриття. Однак лиховісного човгання ніг не було чутно; ані під двері, ані крізь сталеві стіни не просочувався голодний туман.

— Усе чисто, — крикнув він Арнолдові. — Буркун пішов. Друзі вдалися до найнадійнішого захисту проти нічних

страхіть — загорнулися з головою у ковдри.

— Я ж казав, що водяний пістолет не допоможе, — сказав Грегор.

Арнолд криво посміхнувся й сховав пістолет до кишені.

— Усе одно залишу на пам'ять. Як одружуся і в мене народиться син — буде йому перший подарунок.

— Ні, для свого я збережу дещо краще, — заперечив Грегор і ніжно поплескав по своїй ковдрі. — Ось він — найнадійніший захист від усіх вигаданих страховищ — ковдра над головою.

Мисливське завдання

Це був останній збір особового складу перед Загальним Злетом, і на нього зібралися члени всіх скаутських загонів. Скаути із загону 22 — «Ширяючий сокіл» стали табором у тінистій балці й чекали, тримаючи щупальця напоготові. Члени загону 31 — «Відважний бізон» висадилися біля невеликого струмка. Вони відпрацьовували навички споживання рідини й час від часу вибухали сміхом від незвичних відчуттів.

А загін 19 — «Розлючений мірак» чекав на скаута Дрога, котрий, як завжди, спізнювався.

Дрог каменем упав з трикілометрової висоти, в останній момент набув твердої форми й квапливо вповз у коло скаутів.

— Привіт, — сказав він. — Вибачте, я й гадки не мав, що вже так пізно...

Командир загону гнівно глянув на нього.