Читать «Сага про Форсайтів» онлайн - страница 26

Форсайти не відзначалися сентиментальністю. Хіба у них був час вдаватись у сентименти, живучи в Лондоні, великому місті, яке вони завоювали і з яким злилися?

II. СТАРИЙ ДЖОЛІОН ІДЕ В ОПЕРУ

Наступного дня о п'ятій годині старий Джоліон сидів на самоті, посмоктуючи сигару; на столику поряд стояла чашка чаю. Він був утомлений і, не докуривши сигари, задрімав. На волосся йому сіла муха, він важко дихав у сонній тиші, його верхня губа під сивими вусами ритмічно відкопилювалася. Сигара випала з помережаної венами зморшкуватої руки і догоріла в порожньому каміні.

У невеликому похмурому кабінеті з кольоровими шибками, щоб не зазирали знадвору, було тісно від різьблених меблів червоного дерева, оббитих темно-зеленим оксамитом,— про цей гарнітур старий Джоліон казав: «Не здивуюся, якщо коли-небудь він коштуватиме великі гроші».

Приємно було думати, що згодом він міг би продати свої речі дорожче, аніж їх придбав.

В оточенні густо-брунатних барв, властивих приватним покоям Форсайтів, рембрандтівський ефект його великої сивоволосої голови, що спочивала на подушці високого крісла, псували вуса, надаючи йому схожості з офіцером. Старий годинник, якого він придбав понад п'ятдесят років тому, ще до одруження, своїм цоканням ретельно лічив секунди, що спливали, навік втікаючи від його старого господаря.

Він ніколи не любив цієї кімнати і, якщо й заходив сюди, то тільки щоб узяти сигари з японської скриньки, в кутку, і кімната тепер мстилася йому.

Його скроні, що нависали над западинами щік, його вилиці й підборіддя — все загострилося уві сні, і на обличчі з'явилося признання, що він уже старий.

Він прокинувся. Джун поїхала! Джеймс сказав, що йому буде нудно самому. Бідолашному Джеймсові завжди бракувало тями. Джоліон задоволено пригадав, що він перехопив у Джеймса той будинок. Так йому й треба, скнарі: за грошима світу не бачить. Чи не переплатив він часом? Будинок треба ще довести до ладу... А йому, певна річ, потрібні будуть усі його гроші, щоб довершити справу із шлюбом Джун. Не слід було давати згоду на заручини. Вона зустрілася з отим Босіні у Бейнза — Бейнз і Байлдбой, архітектори. Здається, Бейнз, його знайомий,— той, що схожий на бабу,— доводиться молодикові дядьком по дружині. Відтоді Джун безперестану бігає за ним, а коли їй засіло щось у голові, то її вже ніяк не спиниш. Завжди вона піклується про якого-небудь «бідолашку». У нього немає ніяких коштів, проте їй припекло заручитися з ним, з нерозважливим, непрактичним молодиком, який іще скуштує чимало горя.

Одного чудового дня вона зайшла до нього і, за своїм звичаєм, ні сіло ні впало, розповіла йому все, а потім додала, неначе це могло його втішити: