Читать «Сага про Форсайтів» онлайн - страница 16

Всі відчували, що на цьому святі панує якась особлива атмосфера.

Три леді сиділи поруч у ряд: тітоньки Енн, Гестер (ці дві зосталися неодружені) і Джулі (тобто Джулія), яка вже не першої молодості настільки забулася, що вийшла заміж за Септімуса Смолла, чоловіка слабкого здоров'я. Вона пережила його на багато років. Тепер вона мешкала разом з сестрами — старшою і молодшою — на Бейзвотер-род у домі Тімоті, її шостого й наймолодшого брата. Кожна леді тримала віяло і кожна трохи барвистішим убранням, пір'їною чи брошкою віддала належне урочистості тієї події.

Посередині кімнати під люстрою, як і личить господареві, стояв голова родини, сам старий Джоліон. Цей вісімдесятирічний дід із гарним сивим волоссям, високим опуклим чолом, маленькими темно-сірими очима та величезними білими вусами, які звисали нижче масивного підборіддя, був схожий на патріарха, який, незважаючи на худі щоки й запалі скроні, здавалося, володів секретом вічної молодості. Старий тримався на диво струнко, і його пильні спокійні очі й досі блищали по-молодечому. Все це створювало враження, ніби він вищий за дрібних людців з їхніми сумнівами та звадами. Уже багато років ніхто не смів йому суперечити, і всі визнали за ним право чинити по-своєму. Старому Джоліонові ніколи й на думку не спадало виставляти на людські очі свої сумніви чи відкрито виявляти свою зневагу до кого-небудь.

Між ним і чотирма іншими присутніми тут братами, Джеймсом, Свізіном, Ніколасом і Роджером, була і велика різниця, і велика подібність. Кожен із чотирьох братів дуже відрізнявся від іншого, але водночас вони були схожі один на одного.

Крізь відмінні риси й вирази тих п'яти облич можна було розгледіти твердість підборіддя; ця властива їм ознака проступала з-під неістотних відмінностей, правлячи за печать роду, таку давню, що годі простежити її походження, таку глибоку й постійну, що нічого ставити її під сумнів; вона була емблемою й запорукою родинного добробуту.

Молодше покоління — високий, схожий на бика Джордж, блідий енергійний Арчібальд і молодий Ніколас зі своєю лагідною, обережною впертістю, поважний, пихатий Юстас — усі вони були позначені тією печаттю, може, не такою виразною, але безсумнівною печаттю, що була знаком чогось невикорінного в душі родини.

Того дня на обличчях Форсайтів, таких несхожих між собою і таких подібних одне до одного, не раз з'являвся вираз недовіри, спрямованої, без сумніву, на ту людину, заради знайомства з якою вони сюди завітали.

Відомо було, що Філіп Босіні — людина без достатків; проте дівчата з родини Форсайтів уже, бувало, з такими заручувалися і навіть виходили за них заміж. Отож не тільки з цієї причини Форсайти розглядали його насторожено. Вони й самі не могли пояснити, чому насторожились: їхнє упередження проти Босіні губилося в туманах родинних пересудів. Певна річ, усі чули, як він приходив з візитом до тітоньок Енн, Джулі та Гестер у м'якому сірому капелюсі, та ще й не новому — запорошеному, з пом'ятим наголовком. «Химера, та й годі, серденько, справжнісінька чудасія!» Тітонька Гестер, проходячи через тісний темний хол (вона, ніде правди діти, була короткозора), спробувала прогнати капелюха зі стільця, подумавши, що то зайшлий котяра: Томмі заводив таких сумнівних друзів! Вона спантеличилась, коли він не зрушив з місця.