Читать «Кораловий острів» онлайн - страница 110

«Ти, мерзотнику, вистрілив навмисне!» — мовив він, міцно лайнувся, вихопив пістоля з-за пояса й бабахнув мені просто в груди. Я впав і знепритомнів. Очутивсь я від страшного зойку, скочив на ноги, озирнувся й побачив за деревами вогнище. Біля нього стояли поприв'язувані до стовпів капітан з матросами, а дикуни танцювали навколо них, мов несамовиті. За хвилину один підскочив до капітана й затопив йому ножаку в груди. Знову пролунав той самий страшний зойк, що привів мене до тями. Не отягуючись, я гайнув навпростець через кущі. Дикуни мене вгледіли, але трохи запізно. Отож я й устиг скочити в човен.

Розповідаючи, Біл тремтів безперестану й так знесилився, що я вирішив перевести розмову на інше, аби відвернути його увагу від подій минулої ночі.

— А тепер, Біле, — мовив я, — нам слід подумати про майбутнє. Що ми з тобою діятимемо? Ми опинилися серед океану в добрячій шхуні, яку можемо вважати своєю власною — принаймні маємо на неї найбільше право, — і перед нами лежить увесь світ. До того ж саме подуває бриз, і треба вирішити, куди скерувати судно.

— Релфе, друже мій, — сказав Біл, — мені байдуже, в який бік ми попливемо. Боюся, що мої дні злічені. Кермуй, куди хочеш: я згоден на все.

— Тоді, Біле, давай попрямуємо до Коралового острова та подивимось, що там сталося з моїми любими товаришами, Джеком і Пітером. Певне, острів той безіменний, але капітан якось показав мені його на морській мапі, і згодом я його позначив. Отож, знаючи, де ми тепер перебуваємо, я, мабуть, зумію доправувати до нього корабель. Щоправда, напнути вітрила я сам не зможу, але, на наше щастя, їх уже чимало напнуто. А якщо наскочить шквал, я сам згорну горішні вітрила на гроті й фоці та візьму їх хоч частково на гітовиі поставлю шхуну носом до вітру, поки шквал ущухне. Коли ж бриз подуватиме й далі, я змайструю кілька блоків і припасую до марселів, аби розгортати вітрила самому. Щоправда, мені потрібно буде на те півдня, але й то байдуже. По тому я зроблю тобі на палубі захисток од сонця; і якщо ти спроможешся посидіти біля румпеля й постернувати щодня по дві години, аби я поспав, то решту доби ти б собі спокійнісінько спочивав. А якби тобі було важко стернувати, я б принайтував стерно й пустив корабель у дрейф, готуючи собі сніданок чи обід. Ми з тобою прегарно влаштуємось і духом допливемо до Коралового острова.

У відповідь на мою запальну промову Біл кволо осміхнувся.

— А що ти робитимеш, коли нас заскочить шторм? — запитав він.