Читать «Останній рейс» онлайн - страница 34

— Переодягся вже.

— Стривай, Опанасе! — зморщився Чернушкін. — Якове, дружина була в міліції?

— В міліції? Що вона там забула?

— Ти не роби здивованих очей. Вона сама сказала Жорі по телефону, що збирається туди.

— То це був Жорка! А дружина казала, що з роботи.

— Я його послав подзвонити, — похмуро пояснив Чернушкін. — Скажу по правді, зараз трохи охолонув, а тоді попадись мені на очі, відбивну б з тебе зробив.

— Можеш заспокоїтись… В міліцію вона не ходила… Ну, опинився я на якомусь будівництві. Темрява, хоч в око стрель. Куди не поткнуся — паркан і паркан. Хотів перелізти — високо. Тут випадково на діру натрапив. Ледь-ледь протиснувся… Йду сам не знаю куди. Навколо ані душі, спитати нікого, якісь склади і склади. Бачу — сторож. «Спитаю, — думаю, — куди мене занесло». Але схаменувся. Краще промовчати. Як це так: ходить людина вночі і сама не знає де. Прикурив у нього і пішов далі. Побачив табличку «Кузнечна вулиця», згадав, що недалеко пристань. У залах повештався… Потім у буфет зайшов. Там до ранку просидів. В такій штовханині не легко було мене розшукати, а за вас боявся. Адже сам чув постріл…

— Це не в нас стріляли, — вже примирливо пояснив Чернушкін.

— В кого ж?

— Тетеря стріляв… У міліціонера.

— Та ну?! — губи в Бабченка по-зрадницьки затремтіли. Неслухняні пальці все ніяк не могли запалити сірника. Від його бравого вигляду не лишилося й сліду. — Адже за таке — вишка. Вся міліція нас шукає… А у мене в магазині чотири пальта! Де їх подіти?

— Підготуй, — наказав Чернушкін. — Завтра вранці заскочимо, заберемо. І не панікуй. Спокій.

— Палиця завжди на два кінці, — глибокодумно зауважив Макогон, — я б, наприклад, на місці міліцейських начальників… — Очиці його хитро заблищали. — Здається, ми їх можемо обкрутити навколо пальця. Ану лишень, присувайтеся ближче…

РОЗШУКИ УСКЛАДНЮЮТЬСЯ

Повідомлень про крадіжку ратину до управління міліції не надійшло. Це давало підстави зробити висновок, що злочинців слід шукати серед працівників торгівлі, ательє мод або швейних фабрик міста. Але розшуки були не такою вже простою справою. В місті нараховувалося 123 промтоварних магазини і вісім оптових баз, які одержували в цьому році ратин. Десятки працівників міліції із зразками вкраденого ратину об'їжджали магазини й бази, та поки що всі зусилля ні до чого не привели. В перевірених організаціях ратин був іншої якості і кольору, ніж покинутий злочинцями на Загорській вулиці. Лишались 40 ательє мод і три швейні фабрики. Там діла було не менше як на місяць…

Розшуки блакитної «Победи» теж досі не дали жодних наслідків, хоча працівники автоінспекції вже оглянули більш як сотню автомобілів.

Підполковник Луговий два дні провів у автодорожному інституті. Разом з охоронником Балашовим вони передивлялись фотографії в особистих справах 850 студентів заочних і стаціонарних факультетів. Деякі фотографії викликали сумнів в охоронника, і Луговий такі справи клав убік. Всього їх відібрали двадцять сім. Проте це було тільки початком. Адже згідно з кримінально-процесуальним кодексом підполковник зобов'язаний був показати Балашову кожного запідозреного студента зокрема, і все це треба було оформити окремим протоколом.