Читать «Останній рейс» онлайн - страница 132
Вениамин Ефимович Росин
— Ну, не втрачайте надії, — побачивши сумне обличчя Кульбича, сказав Луговий, — ваші розмови з провідниками мають певну користь. Ми твердо знаємо, що Тетеря їхав у поїзді, який ішов на Ясне, і встав десь на одній з чотирьох названих вами станцій. От навколо них і в прилеглих до них селах організуємо його розшуки.
Шофер, певно, щоб не задрімати, насвистував веселу пісеньку.
— Додому, товаришу полковник? — спитав він.
— Атож, але раніше заїдемо в управління. Можливо, надійшли якісь відомості з Мальцеве.
Тільки-но Луговий і Кульбич ввійшли у вестибюль управління, їм назустріч поспішив Гавриш.
— Йдемо з Дорошенком з роботи, а тут він, — показав Гавриш очима на Півня, що сидів у кутку, — пальто продає. Каже, сам шив. А ось де матеріал взяв, мовчить. Ратин точнісінько такого ж кольору, як тоді… пам'ятаєте, на Загорській… Ох, і довго ж нам довелося чекати! Боялися, що вас уже не буде.
Дорошенко й Гавриш, написавши пояснення про обставини затримання, давно вже пішли, а Кульбич і Луговий усе ще допитували Півня. Той хитрував і викручувався.
Спершу не хотів називати себе і вигадав кілька прізвищ, потім дав невірну адресу, але, остаточно заплутавшись, змушений був признатися, що він Півень Карпо Матвійович.
— З одним питанням ми скінчили, — сказав Луговий, — точно з'ясовано, що ви Карпо Матвійович Півень, хоча на це витрачено, з вашої вини, досить багато часу. Тепер нас цікавить, звідки до вас потрапило пальто.
— Сам його пошив.
— Припустимо. Для кого?
— Для себе. Але воно зійшло з мірки.
— Де ж ви взяли ратин?
— Не вкрав… Купив у магазині.
— В якому?
— Господи, там, де всі люди купують! В універмазі.
— В якому універмазі?
— Поряд з нами, напроти університету.
— Коли купували? Давно?
Півень звів очі до стелі, пожував губами.
— Щось отак… з місяць тому… У нас зараз липень, а я, виходить, купив цю матерію в червні…
— Олегу Гарасимовичу, — звернувся полковник, — візьміть у мене в сейфі відомості і подивіться, будь ласка, який магазин напроти університету і чи був там у продажу ратин… Розповідайте далі, Карпе Матвійовичу.
— Про що розповідати? Все розповів, як на сповіді. Ось тільки нечиста сила поплутала, сам не знаю, як це надало мені прізвище вигадати… Боявся — оштрафуєте… Не маю я права вдома шити, немає в мене патента на це… Та й сам знаю, що на вулиці продавати не можна… От і вигадував. Вже пробачте, бога ради, відпустіть. Вік пам'ятатиму… Як за рідних синочків молитимусь.
— На Обсерваторній, напроти університету, два промтоварних магазини, але в жоден з них у цьому році ратин не надходив, — сказав Кульбич, відклавши акуратно підшиту справу.
— Як же так? — засовався на стільці Півень. — Щось переплутали. Не може бути, я ж сам купував.
— Заждіть, Карпе Матвійовичу, — зупинив Кульбич. — Ми маємо відомості про надходження ратину в усі магазини міста, тому давайте домовимось: щоб вам не витрачати сил на вигадки, а нам не шукати — скажіть краще правду, як до вас потрапив ратин.