Читать «Останній рейс» онлайн - страница 130

«Що його робити з цими щенятами? Може, зібрати всіх і організувати прогулянку, ну, хоча б у ліс… Погано: шофер зайвий свідок, та й розбіжаться… Взяти Жорку? Де його знайдеш, а час не жде… Добре б в Ясне, до Шкарбуна… Але Дімка відразу здогадається… Крути не верти, а краще не придумаєш, ніж повезти їх у ліс. Відпущу таксі, заведу у глушину і переклацаю як курчат… Забагато — чотирьох треба уколошкати… Поніманського ж та Шкарбуна не візьмеш… Їх вони як облуплених знають… А Яшко Бабченко думає вік у своїй крамничці відсиджуватись? Не вийде! Ще краще. Хай потім спробує писнути, в моїх руках буде. І, на випадок чого, не видасть, сам у мокрій справі буде замішаний. Хай хоча свого однофамільця прикінчить — Володьку Бабченка, і то поміч…»

З повагою поглядаючи на Чернушкіна, Вітя терпляче чекав.

— Слухай-но, — втупився Чернушкін у хлопчика, — добре діло ви зробили… Це я тобі кажу як старий партизан. Є у вас жилка розвідників, слідопитів…

Вітя зніяковіло опустив очі.

— Вони, по-моєму, не монархісти, а скоріше агенти іноземної розвідки. Скидається на те, що ви, хлопці, не помилились. Я так прикинув: Парамонський — резидент, а Мукогон… — Чернушкін навмисне перекручував прізвища.

— Не Мукогон, а Макогон, — несміливо виправив Вітя.

— Ну, це суті не міняє. Людей оцінюють не по прізвищу, а по вчинках. То Мукогон… тьху ти чорт! — Макогон, треба думати, його помічник, а всі інші — їхні агенти. Це зрозуміло нам з тобою, а в слідчих органах, знаєш, справа інша. Там треба досконально довести. Це я тобі кажу як старий розвідник, що виконав у тилу ворога не одне відповідальне доручення штабу фронту… Давайте-но завтра просто зранку, десь о дев'ятій, зберемося на вашому місці біля пам'ятника Франку, а звідти поїдемо в ліс, все обговоримо. Я вас послухаю, журнал почитаю, і вирішимо, як бути надалі… Я ще захоплю свого друга… Досвідчений чекіст, разом з Дзержинським працював… До речі, ти нікому, крім мене, не розповідав про НПВБ?

Чернушкін вп'явся очима в хлопчика, ніби збирався зазирнути на саме дно його душі.

— Нікому… Слово честі. Чесне піонерське.

— А дружки твої?

— Ми ж присягу давали…

— Вірю, охоче вірю… Ну, Вітю, засиділися ми з тобою. Ходімо, проведу тебе додому. А виставу додивишся завтра, — заквапився Чернушкін.

— А шпигун? — спитав Вітя.

— Еге, шукай його тепер… Загубився в натовпі. Та він од нас не втече!

СУТИЧКА

У середу Півень, як було домовлено з Чернушкіним, упакував для нього пальта, і терпляче чекав до четвертої години, але той так і не з'явився, хоч обіцяв прийти зранку.

«Нічого, — розлютився Півень, — я тебе провчу, я тебе примушу розрахуватися зі мною!» Чортихаючись, він розпоров пакунок, вийняв одне пальто, загорнув його в марлю і зашкандибав на квартиру до Чернушкіна. Біля універмагу Півня зупинила якась перекупка. Дізнавшись, що він несе нове ратинове, пальто, вона нашвидку оглянула його і настирливо запропонувала продати.

Дорошенко й Гавриш, що поверталися заводу, звернули на них увагу.

Тут не можна торгувати носильними речами, — ввічливо зауважив Дорошенко. — Для цього існує речовий ринок.