Читать «Останній рейс» онлайн - страница 13
Вениамин Ефимович Росин
Вони вирішили, що перш за все треба знайти автомашину. Перевірку призначили на дванадцяту годину дня одночасно у всіх семи гаражах. Луговий підкреслив, що під час огляду особливу увагу треба звернути на багажники, бо в них могли залишитися важливі речові докази: клапті рогожі, в яку був запакований тюк ратину, фабричні ярлики.
Коли план першорядних заходів був складений, Кульбич сказав:
— В мене, товаришу підполковник, виникають сумніви… Чи не помилився дружинник в номері і марці машини?.. Адже на підставі карток «Победи» під цим номером в місті і нашій області нема.
— Не думаю. Дружинники в один голос заявляють, що бачили «Победу».
— А чи не здається вам, — замислено мовив Кульбич, — що злочинці дістали десь номер і поставили на свою машину? Пам'ятаєте, в минулому році…
— Не поспішатимемо з висновками. Почекаємо результатів експертизи…
Увійшов Ткачов.
— Ось, готово.
Підполковник уважно прочитав результати експертизи і задоволено зауважив:
— Отже, дружинники не помилились.
— Так, — відповів Ткачов, — відбитки протекторів і розміри шин свідчать, що злочинці були на «Победі».
— Попрошу виділити експертів на допомогу нашим працівникам для перевірки гаражів. Хай зайдуть у кабінет товариша Кульбича на інструктаж.
— Як бачите, Олегу Гарасимовичу, — потер щоку Луговий, — злочинці досвідчені, сподіваються збити нас з пантелику. Але чи мають вони взагалі якусь причетність до тих гаражів, які ми перевіряємо? Чи працюють вони в цих гаражах, чи там їхні посібники?
Кульбич підвівся.
— Перед проведенням інструктажу хочу уточнити: на тілі і одязі Щербини є сліди наїзду автомобіля?
— На щастя, наїзду не було. Так що якихось пошкоджень і слідів крові на машині не повинно бути.
* * *
… Андрій Остапович увімкнув радіоприймач. Передавали концерт вальсів Чайковського. У хвилини роздумів Луговий любив слухати музику. Вона допомагала йому орієнтуватись у лабіринті подій, знаходити правильне вирішення. От і зараз, глибоко і зручно влаштувавшись у кріслі, підполковник замислився.
Рипнули двері:
— Ху-у… Начадив… — замахав рукою Єлізаров. — Самого не видно: дим кужелем. Себе не жалієш, то хоч свого начальника пожалій. Адже знаєш, що не терплю тютюнового диму.
— А чи давно? — посміхнувся Луговий.
— Давно чи недавно, а минула десята доба. І, скажу тобі відверто, почуваю себе чудово. Начебто мені тридцять років. Пам'ятаєш Маяковського?
