Читать «Останній рейс» онлайн - страница 123
Вениамин Ефимович Росин
Тремтячи від гніву, Шкарбун рвонувся за Тетерею, але перекинув стільця, спіткнувся і впав.
— Мишко, тримай його! Тримай! — заревів він.
Поніманський схопив Тетерю ззаду за шию і вереснув від болю — Тетеря приловчився і вп'явся зубами в руку. Наспів Шкарбун і з розмаху вдарив Тетерю кулаком у перенісся. Той, наче підтятий, повалився на підлогу, його білий піджак побурів від крові. З несамовитою люттю Шкарбун накинувся на Тетерю, топтав чобітьми….
— Припини, Гнате! Досить! — намагався зупинити його Поніманський
— Відчепись! — скаженів Шкарбун. — Вб'ю!
ЧЕРНУШКІН ВХОДИТЬ У ДОВІР'Я
Попрощавшись з Вітею, Чернушкін заспішив додому і, діставши свій найкращий костюм, довго чистив його. Потім ретельно випрасував штани, сорочку. Причепурившись, він зайшов до сусідів подивитись на себе в трюмо і лишився задоволений.
«Вигляд відповідний, от лише заріс трохи, — помацав він потилицю. — Заскочу до Вернасовича. Відразу двох зайців уб'ю: підстрижусь і довідаюсь, чи дістав він обіцяне».
— Чим можу служити? — з професійною усмішкою зустрів його Вернасович.
Чернушкіну одразу впало у вічі, що майстер чимсь збентежений, але він удав, що нічого не помітив.
— Трошки підрівняй скроні й потилицю.
Орудуючи ножицями, Вернасович обережно спитав:
— Пробачте за нескромне питання, адже ви приятелі з Поніманським… У нього є знайомі… працівники прокуратури?
Чернушкін насторожився.
— Здається, є, — ухильно відповів він, — а втім, запевняти не можу.
Начальник гестапо обергрупенфюрер барон фон Веттер, агентом якого був у війну він, Чернушкін, не раз підкреслював: «Як би вам, Черемушкін, не кортіло щось вивідати в людини, переборіть своє бажання, це будьте настирливим, терпляче чекайте, зробіть вигляд, що це вас абсолютно не цікавить, і вона вам сама про все розповість».
Старанно натискуючи на грушу пульверизатора, Вернасович справді не витримав.
— Ви випадково не знаєте Петра Борисовича? Він де працює? В прокуратурі?
Чернушкін полегшено засміявся.
— Знайшов прокурора! Він же безграмотний, зроду книжки в руки не брав.
— Він мені сказав…
— Сказав, а ти й вуха розвісив. Та його туди на гарматний постріл не підпустять. Сказати хто завгодно може… Хіба мені важко назвати себе, гм… начальником міліції? Язик без кісток.
З одного боку відповідь Чернушкіна заспокоїла Вернасовича: нема чого тремтіти за свою шкуру й долари. Але водночас було дуже прикро, що така нікчемна людина зуміла обкрутити його кругом пальця. «Треба сьогодні ж розшукати його, побити й відібрати все, що він у мене видурив».
— Ви не знаєте, де його можна знайти? — спитав Вернасович.
— Він поїхав з міста…
— Скоро повернеться?
— Думаю, що ні… Одержуйте, — відлічив Чернушкін гроші. — Дякую. Тепер я виглядаю на десять років молодшим.
— Вас як і раніше цікавить… — затнувся Вернасович, — іноземна валюта?
— Дивлячись яка. Італійських лір, наприклад, не візьму. Нестійка, нетверда валюта, курс увесь час падає.