Читать «Останній рейс» онлайн - страница 102

Сергієнко і Шовкопляс, почувши шум і постріл, кинулися в садок. Вони вибігли на вулицю, але довкола вже було тихо, і лише чувся стривожений гавкіт собак.

ТРИВОЖНА НІЧ

Через десять хвилин після пострілу Тетері на Другу Дачну приїхали Луговий, Кульбич і Ткачов. Вислухавши розповідь Шовкопляса, Кульбич суворо спитав:

— Як же так сталося, що злочинець не бачив вас, ви не бачили його, а він стріляв і зник? Щось тут не гаразд. Очевидно, ви видали себе, самі того не помітивши.

Сергієнко і Шовкопляс виправдувалися. Вони сиділи біля будинку в зарослях смородини, не розмовляли, не курили, одним словом, жодним рухом не видали своєї присутності. Здається, й не куняли… Спочатку почули якийсь скрегіт, і відразу ж за цим пролунав постріл. Коли прискочили, нікого вже не було.

Залишивши Кульбича і Ткачова з Сергієнком та Шовкоплясом, Луговий, освітлюючи кишеньковим ліхтариком кожну дошку, поволі оглядав паркан. На одній з дощок була свіжа розколина. Андрій Остапович складеним ножиком обережно виколупав кулю.

— Олегу Гарасимовичу, — сказав, повернувшись, Луговий. — Шовкопляс і Сергієнко не винні, і дарма ви напосілись на них.

Кульбич здивовано звів брови.

— Тетеря приходив за своїми скарбами, — мовив далі Андрій Остапович. — Це, звичайно, ні в кого з нас не викликає сумніву. Інше питання, чого Тетеря стріляв. Ми зараз біля пролому в паркані, тобто біля того місця, звідки, очевидно, стріляв Тетеря. А ось там, — показав рукою Андрій Остапович, — я знайшов кулю в паркані. Вона попала в гвіздок і застрягла… Виходить, Тетеря стояв спиною до наших працівників…

— Але чого тоді він стріляв? — спитав Кульбич.

— Видно, хтось налякав його, — висловив припущення Ткачов. — Або вистрілив якось випадково… Андрію Остаповичу, ви вийняли кулю?

— Ось вона.

— Рідна сестра тій, що на Загорській, — зауважив Ткачов. — Але для ідентифікації зброї вона нам не допоможе, адже на Загорській знайдено деформовану кулю і порівняти їх неможливо. Треба шукати гільзу.

— Розшукуйте, а я викличу рацією провідника з собакою-шукачем, — сказав Луговий. — Пустимо її по сліду, від пролому в паркані…

… Тетеря біг, сам не знаючи куди, якимись городами, косогорами, перелазив через паркани, стрибав через рови, аби втекти якнайдальше від свого будинку. Від шаленого бігу він стомився і хитався, як п'яний. Остаточно знесилившись, ледве не падаючи від втоми, прихилився до дерева, насилу стримуючи дихання, що із свистом виривалося крізь зціплені зуби. Голова йшла обертом, перед очима миготіли оранжеві кола, серце, здавалося, ось-ось вискочить з грудей…

На щастя, валідол був з собою, і Тетеря вкинув таблетку під язик. Поволі прийшовши до пам'яті, провів кілька разів долонею по спітнілому лобі і оглядівся. Він був у якомусь занедбаному садку. Переконавшись, що за ним ніхто не женеться, насилу переліз через невисоку огорожу і вибрався на вулицю. Виявляється, не так далеко забіг. Це ж Вербна.

Сумнівів більше не було. Сахно повідомив про хабар у міліцію. Та дарма! Він помститься, розправиться з ревізором. Адже це він забрав у нього будинок, гроші, майно… Перевірив браунінг. В магазині лишилось п'ять патронів. Розпалюючи в собі злобу і ненависть до ревізора, Тетеря майже бігом подався на Червонозоряну… Ось і будинок Сахна. М'яке світло з вікна падало в палісадник, вихоплюючи з темряви рожу, пахучий тютюн, левкої. В освітленому з вікна квадраті квіти здавалися особливо гарними. З кімнати лилися тужливі звуки скрипки.