Читать «Останній рейс» онлайн - страница 101

Сховавшись у затінку напроти свого будинку, він затаївся. «Чи не піджидають мене за парканом? — з острахом подумав. — Ввійду, а там — хап! — і в тюрму». Він підняв камінь і шпурнув за паркан. Гомінкий звук порушив нічну тишу.

«Когось викликає, — вирішив Альоша. — Розгалужена організація… Лише на цій вулиці до другого спільника заходить…»

Тетеря підкрався до хвіртки і обережно натиснув на клямку. Хвіртка не піддавалась. Тетеря пошарив по кишенях і спересердя пошепки вилаявся. Ключ залишився на роботі. В такий пізній час, коли чути кожний шерех, виламати хвіртку він побоявся. А шлях через паркан був відрізаний: він сам обтягнув його колючим дротом і понабивав гвіздків. Поряд, за його власним парканом, у його власному будинку, в його власному садку лежать портсигар, платинові запонки, перстень з рубіном і ощадні книжки, а він не може забрати їх.

Від злості Тетеря у розпачі кусав губи і боляче бив кулаком об кулак.

Альоша сидів навпочіпки за кущем бузку. Коли Тетеря обернувся до нього спиною, він випростався, розминаючи занімілі ноги. Зненацька в сусідньому будинку рипнули двері. Долинули голоси:

— Коли тепер вас чекати, Маріє Федорівно?

— Через тиждень обов'язково забіжу.

Почувся тупіт квапливих кроків. Вони швидко віддалялися й невдовзі завмерли. Знову настала тиша, лише вітер, налетівши невідомо звідки, зашелестів листям дерев. Впало кілька яблук. Одне попало в плече Тетері. Іншим разом Тетеря неодмінно підняв би яблуко, вилаяв би дружину за те, що вона не дивиться за садком. Зараз же він з якоюсь несамовитою люттю розчавив спілу антонівку. І, чомусь заспокоївшись, згадав: вчора він побачив відірвану дошку в паркані. Збирався навіть прибити, але забув.

Він одразу знайшов те місце. Протиснув голову, до болю напружуючи очі, вдивлявся в темряву. З-за хмар визирнув місяць, освітивши садок ніжним сріблястим світлом. На траву лягли химерні зеленкуваті тіні від дерев, а груші та яблуні своїм крислатим гіллям нагадували казкових багаторуких велетнів.

Тетеря перекинув ногу через планку і спробував було протиснутись крізь дірку. Та ба. Щілина виявилась замалою. Чортихнувшись крізь зуби, він потягнув до себе суміжну дошку. Але та ні з місця. Тоді Тетеря смикнув сильніше. Той самий наслідок. Розлютившись і забувши про обережність, він уперся ногою в нижню планку і щосили рвонув дошку. Почувся пронизливий скрегіт гвіздків, і разом з дошкою Тетеря повалився на землю.

Події розгорталися з запаморочливою швидкістю. Як на гріх, нічна мошка залетіла Альоші в ніс, і він голосно чхнув. Тетеря зірвався на ноги, вихопив з кишені пістолет, не цілячись, вистрелив у бік Альоші і щодуху кинувся навтікача.

Щось боляче вдарило Альошу в обличчя. Він помацав щоку: вона була липка й мокра. Пальці натрапили на щось гостре. Смикнув — наче тріска.

«Мене поранено!» — жахнувся хлопець і, боячись нового пострілу, клубком скотився в кювет.