Читать «Бхомбол-ватажок» онлайн - страница 69

На березі, кумедно задерши хвоста, стрибало біле теля. Ось воно підстрибнуло надто високо, одна нога в нього підвернулася, і теля впало. Хлопчик, який стругав поблизу бамбукову палицю, хотів допомогти йому підвестись. Але тільки-но він наблизився до теляти, як корова, опустивши роги до землі, погналася за ним. Хлопчик ледве втік. «Оце то корова!» — захоплено подумав Бхомбол.

— Пане Мухурі! — вигукнув стерновий. — Зараз ми саме під'їдемо до місця, де дуже зручно заночувати. Зупинитися тут чи плисти далі? Все одно вітрило не тягне — вітер малий.

— Заночуємо тут, — вирішив добродій Мухурі.

— Веслуйте до берега! — наказав стерновий.

Три веслярі дружно вдарили веслами по воді. Бхомбол знову вийшов з-під навісу й наблизився до одного з веслярів.

— Дайте мені весло, — попрохав він.

— Це ж не ваша справа, пане. Вам буде важко.

— Я вмію веслувати. — І, відсторонивши весляра, Бхомбол сів на його місце й заходився веслувати разом з іншими. Поранена рука ще не загоїлась, і Бхомболові було боляче.

— То ви справді вмієте, пане! — здивувався весляр.

Бхомбол, нічого не відповідаючи, став веслувати ще ретельніше.

Коли човен наблизився до завороту, сонце вже сіло. Хмари на небі зарожевіли, прямо над головою пролетіли зграєю чаплі. Бхомболового човна, стрибаючи по хвилях, обігнав маленький човник. У ньому хтось грав на гармонії й співав.

Випірнув дельфін і знову сховався під водою. Сутеніло. На березі де-не-де засвітилися вогники.

— Агов! — лунав чийсь голос.

Весляр, котрого змінив Бхомбол, сказав:

— Ну досить, пане, тепер дайте мені.

Бхомбол стомився і радий був віддати весло, але удав, що хоче веслувати ще. Тоді весляр підняв Бхомбола і сам сів на його місце.

Показався базар.

— Ти трохи відпочинь, Бхомболе, — сказав добродій Мухурі.

Тримаючись рукою за навіс, Бхомбол стояв і важко дихав. Прохолодний вітрець приємно освіжав його.

Човен підплив до пристані й зупинився рядом з іншим човном, який уже стояв там. Тільки-но вони причалили, як чийсь голос із сусіднього човна запитав:

— Куди пливете?

— В Дургапур, — відповів стерновий.

— Пасажири є?

— Є, з Чормадаріпура. Їх везе стерновий… — Він назвав себе.

Більше запитань не було.

— Пане Мухурі, — сказав стерновий, — якщо хочете вечеряти, ми розкладемо багаття.

— Не варто, у нас є дещо готове. Крім того, зараз ми сходимо на базар і щось прикупимо в кондитера Лоті.

Добродій Мухурі зійшов на берег. Слідом за ним з ліхтарем у руці вийшов із човна Шучі. В другій руці він тримав, як завжди, палицю. Нащо йому ліхтар? Ніч була така місячна… Вода тьмяно виблискувала. Десь далеко-далеко кигикала чайка.

Веслярі й стерновий зійшли на берег і трохи осторонь заходилися розводити багаття. Бхомбол зазирнув під навіс. Дружина добродія Мухурі сиділа перед ліхтарем і діставали з мішка смажений рис, коржики і ще щось.

— Іди, синку, попоїси, — покликала вона Бхомбола. — Сьогодні обійдемося цим.

Бхомболові дуже хотілося їсти.

— У нас тут немає посуду! — скаржилась жінка. — Нема навіть бананового листя. Простели край свого дхоті.

Вона насипала йому смаженого рису в ріжок дхоті, поклала солодощів з кокосового горіха і кілька тягучок.