Читать «Бхомбол-ватажок» онлайн - страница 57
Кхогендронатх Митро
— Молоті. Я дочка добродія Мухурі.
Молоті нагадала Бхомболові іншу дівчинку — з Дургапура. Її звали Бульбулі. Вона була така сама смаглява, мала таке саме трохи довгобразе обличчя з очима навскіс і широкими бровами, кучеряве волосся, а на підборідді — таку саму ямочку. Навіть носи у них були схожі. Однак Бульбулі була менша на зріст, тендітна і навіть хвороблива.
— Чого ти злякалася? Збирай цвіт! Ніхто не буде сваритися, — сказав Бхомбол і хотів був підійти до дівчинки.
Та Молоті не стала збирати цвіт. Вона ще раз глянула на дерево, поправила легким рухом волосся, що спадало їй на лице, і швидко пішла геть.
«Ну й боягузка!» — подумав Бхомбол.
Позаду пролунав сміх. Бхомбол оглянувся. Сміявся кухар, що чистив зуби біля колодязя.
— Чого ти смієшся? Що ти побачив таке смішне? — сердито спитав Бхомбол.
— Я не сміюсь. Ви помилилися… Я кашляю, — збрехав кухар.
«Бреше», — подумав збентежений Бхомбол.
Кухар же, наче нічого й не було, витер лице рушником і зник у хаті. Пан управитель ще лежав у постелі. Помітивши, що Бхомбол одягся і хоче йти, він спитав:
— Куди ти?
— Трохи погуляю.
І, не бажаючи вести далі розмову, Бхомбол вийшов на вулицю.
З-за гаю сходило сонце. З майдану долинали звуки флейти. Високо в небі пронизливо кричав яструб. Бхомбол не знав, куди йти. Йому пригадалася вчорашня вистава і розповідь Шорупа про таємничий плач біля мечеті.
Бхомбол спитав у Боги, як до неї пройти.
— Ідіть увесь час прямо, — відповів Бога. — Як тільки поминете село Джолапара, побачите купол старої мечеті.
Почувши, як спокійно говорить Бога про мечеть, Бхомбол посміливішав.
«Треба сходити туди, — подумав він. — Нічого страшного там нема. Даремно Шоруп лякав мене».
Бхомбол квапливо закрокував по дорозі. Не встиг він пройти й сотню кроків, як з будинку праворуч вийшов кремезний широкоплечий хлопець років п'ятнадцяти, горланячи пісню.
співав він, стоячи посеред дороги.
Бхомбол читав ці рядки в шкільній хрестоматії. То була навіть не пісня, а вірш, написаний на честь англійського короля Едуарда VI.
У Дургапурі біля будинку добродія Тхакура часто відбувалися збори прибічників руху свадеші. Бхомбол завжди брав участь у цих зборах, він командував юними добровольцями. Звичайно, Бхомбол не верховодив усім, як добродій Шошті Рай, що носив тюрбан, гарний пояс і роз'їжджав на коні, але дорослі, бачачи, як бігає і старається Бхомбол, виконуючи різні доручення, казали: «Оце то молодець! Оце справжній патріот!» Після таких похвал Бхомбол ладен був одразу ж кинутися на англійців з кулаками, гнати їх з Індії. Якщо почнеться війна з Англією, усі підуть воювати за волю батьківщини, — в цьому Бхомбол був упевнений.
— Гей ти, замовкни! — крикнув Бхомбол, підходячи до співака.
— Сам замовкни! — огризнувся той.
Бхомбол скипів. Хлопець, задерши голову і відбиваючи такт паличкою, знову завів:
Бхомбол розмахнувся і дав йому ляпаса.
— Свиня! — закричав хлопець. — Я тобі покажу!
З цими словами він кинувся в дім і за мить вибіг звідти, тримаючи в руці великого гострого ножа.
