Читать «Бхомбол-ватажок» онлайн - страница 5

Кхогендронатх Митро

Побачивши воза, Бхомбол підбадьорився і водночас злякався: батько Чіру побачить його і перекаже дядькові. Він зліз із брами, перетнув колію і вибрався на путівець.

Бхомбол простував до станції. Опівдні пройшов дощ, у вибоях стояла вода, і ноги грузли в багнюці. Повз Бхомбола, мало не зачепивши його, пробіг шакал. За шакалом гналося двоє бродячих собак з кварталу ткачів. Проґавивши шакала, вони несподівано накинулись на Бхомбола. Та запалу в них вистачило кроків на десять, не більше, і вони не завдали хлопцеві ніякої шкоди. Нарешті він вийшов на шосе, вздовж якого подекуди горіли гасові ліхтарі. В далині з'явилися продуктові крамниці; тепер до станції було недалеко.

Прийшовши на станцію, Бхомбол став походжати по темній платформі. Поїзда ще не було. Всюди, підклавши клунки під голови, спали пасажири.

— Ти хто такий? — спитав Бхомбола хлопчак, що продавав бетель.

— А ти хто? — розсердився Бхомбол.

— Спершу ти скажи.

— Замовкни! А ні, то й зубів не позбираєш! — Здавалося, бійки не минути… Очі Бхомбола метали блискавки. Він стиснув кулаки.

— Дада, він мене вдарив! — зарепетував хлопчак, зметикувавши, що тут йому буде непереливки, і кинувся навтіки.

Неподалік від місця, де мала відбутися битва, стояв великий дерев'яний ящик, в якому зберігають пошту. Бхомбол усівся на ньому, звісивши ноги.

Більше він не повернеться додому. О другій годині ночі прибуде поїзд. Цим поїздом він дістанеться до Калькутти, а звідти поїде в Татанагар. Там живе Джітен, його приятель.

Минулого року Джітен, одержавши в школі довідку про перехід у наступний клас, поїхав з батьком у Татанагар. Джітен багато розповідав Бхомболу про Татанагар. Бхомбол знайде там собі якусь роботу на заводі. Він дуже сильний і стане молотобойцем, буде кувати залізо і, можливо, коли-небудь навчиться будувати автомобілі, підводні човни й літаки. Інженери й майстри можуть збудувати що завгодно!

Та спочатку було б непогано роздобути щось попоїсти. Бхомбол сьогодні тільки снідав, та й то, боячись дядька, не наївся досхочу. Потім увечері з'їв трохи печива. Якби він мав гроші, то міг би поласувати сирниками…

Бхомбол зліз із ящика й пройшовся по платформі. На станції життя поступово завмирало. Залізничники спали, полягавши на столах, у яких аж кишіли блощиці. Стояла тиша, тільки з боку шосе долинали звуки сітари.

Вийшовши з станції, Бхомбол побачив, що перед джутовим склепом торговця Чадека горить багаття. Біля нього під фіговим деревом сиділи два санніасі та кілька чоловік їхніх учнів. У відблисках вогню вони скидалися на привидів.

Один із санніасі грав на сітарі, другий відбивав такт на щипцях, якими підворушують жар. Хлопцеві була знайома ця мелодія, він не раз чув, як її наспівував шкільний садівник Кхотта.

Бхомбол перейшов дорогу й наблизився до вогнища. Мелодія була набагато приємніша, ніж обличчя людей, що сиділи довкола багаття. Вони скидалися на розбійників. Та Бхомболу не було чого боятися: адже він не мав жодної копійки.