Читать «Бхомбол-ватажок» онлайн - страница 31
Кхогендронатх Митро
Наблизившись до будинку, слуга відчинив хвіртку і зайшов у двір. Дядько, тримаючи Бхомбола за руку, подався слідом за ним.
Бхомбол відчув запах квітів шіуля, розлитий по всьому подвір'ю. В маленькому будиночку, що стояв праворуч, світилося. Дядько і Бхомбол піднялися на веранду. Навіть сюди долинав галас. Та не встиг Бхомбол як слід прислухатись, як вони опинилися у великому критому дворику. Двері в будинку були замкнені. Дядько вийняв в'язку ключів і відімкнув двері.
Ввійшовши вслід за дядьком до кімнати, Бхомбол звернув увагу на стару лампу, що стояла в припасованому до стіни кошику.
— Шорупе, — звернувся дядько до слуги, — принеси води з колодязя.
Взявши лампу, Шоруп пішов виконувати наказ.
— Бхомболе, — мовив нарешті дядько, — піди до колодязя, вмийся. Сандалі візьми на полиці, а рушник висить он там, на жердці.
Взявши рушник і сандалі, Бхомбол побіг надвір.
Шоруп, повісивши лампу на велике дерево, зачерпнув цебром води з колодязя. Лампа висіла криво. Вузький язик полум'я видовжився і лизнув скло, лишивши на ньому чорний слід. Бхомбол зняв лампу і прилаштував її рівно. Та вона не втрималася на галузці, перекинулась і впала в грязюку біля колодязя. Вогник блимнув востаннє і потух.
— Ти що, п'яний? — пролунав голос дядька з хати. Мабуть, він почув, що лампа впала. — Накурився конопель, і тепер у тебе в очах усе двоїться?
— От бачите, що ви накоїли! — з докором мовив Шоруп Бхомболові. — Що я тепер скажу хазяїнові?
— Треба було повісити лампу рівно — тоді я не став би її чіпати, — відказав Бхомбол.
У відповідь Шоруп пробубонів щось нерозбірливе. Бхомбол поглянув навкруги. Все було залите блідим світлом місяця.
Бхомбол умився і, взувши сандалі, повернувся до кімнати. Дядько був уже в постелі й димив своєю люлькою. Поруч, на лаві, лежало чисте дхоті з чорною облямівкою і старанно складений чадор.
Побачивши Бхомбола, дядько сказав:
— Зніми своє лахміття й одягни чисте дхоті, і чадор — теж. Завтра вранці ми сходимо на базар і купимо тобі все, що треба… Це ти, Харане?
— Я, пане, — обізвався високий, худий чоловік.
Волосся на голові в нього стирчало, як на малярському квачі, вуса й борода стовбурчились, мов щетина, на ногах у нього були неоковирні, старі черевики, а в руках він тримав пакунок, загорнутий у листя банана.
— Візьміть, пане, — сказав він, подаючи пакунок Бхомболу, — я зараз принесу води.
Пакунок був важкий і гарячий. Розгорнувши листя, Бхомбол побачив смажену рибу і свіжі коржики. Приємні пахощі гарячого горошку, соусу і ніжного листя банана нагадали Бхомболу, що він голодний.
— Сядь он там, — сказав дядько, показуючи на крісло. — Не закапай дхоті соусом!
Вмостившись зручно в кріслі, Бхомбол напхав собі повен рот їжі. Гарячі коржики були дуже добрі. Вони так смачно хрумтіли на зубах!
Тим часом Харан приніс у бронзовім кухлі воду. Бхомбол їв швидко, листя банана прилипало до рук і заважало йому.